Отець Борис Гудзяк: Спільне таїнство Різдва — на зцілення ран від розколу

Від минулого понеділка половина ректорату і понад дві третини студентів Українського католицького університету (що готує священиків, богословів, істориків, соціальних працівників та педагогів для багатьох християнських конфесій) постійно перебувають з народом на майданах Ки­єва і Львова, провадять молитви, нічні чування, спіл­куються з людьми. Студенти УКУ навіть створили портал всеукраїнського студентського руху за єд­ність України. В УКУ серйозно вивчають іноземні мови, отож хлопці й дівчата пишуть листи до сту­дентських християнських і світських організацій усього світу, інформують однолітків про події в Ук­раїні. На думку студентів та їхніх викладачів і вза­галі усіх, хто побував у радісному натовпі посеред столиці, з українцями зараз відбувається щось нез­вичайне і якоюсь мірою несподіване. «У цій атмос­фері любові, єднання, такого щирого пошуку прав­ди — мирного, упорядкованого — ми не можемо недобачати Божого провидіння», — каже ректор Українського католицького університету, доктор церковної історії отець Борис Гудзяк, який вважає, що найближчими роками Україна може стати важ­ливим світовим центром християнської богослов­ської науки і дасть поштовх до новітнього богос­ловського осмислення історії.

Водночас коло релігійного календаря обер­тається згідно зі своєю природою, і в правос­лавних та греко-католиків настав час передріз­двяного посту. Про те, як можна в час посту підготуватися до одного з найбільших і найрадіс­ніших християнських свят, — наша розмова з рек­тором УКУ отцем Борисом Гудзяком.

— Отче Борисе, як би Ви порадили людям готуватися до Різдва в неоднозначних обста­винах сьогодення?

— Так, сьогодні ми маємо особливі обстави­ни, але основні духовні істини є актуальними за будь-яких обставин. Як завжди, в час посту нам треба викорінювати зі своїх сердець і душ бур’ян неприязні, ненависті, відчуження. Я би радив кож­ному, скажімо, 5-10 хвилин щодня у спокої і мо­литві замислитися саме над цим — над очищен­ням своєї душі. Україна сьогодні потребує доброї гадки, дружньої руки, великодушності, яка обій­має своєю любов’ю і мудрістю оці складні обста­вини, які зараз є. Ми хочемо чисту Україну, почи­наймо кожен від себе. Не дай Боже, щоб ми комусь дали хабар, зокрема під час посту, я не кажу, щоб після посту ми починали робити це знову. Не дай Боже, щоб ми якоюсь неправдою ішли до своїх ці­лей, чинили якесь насильство. Якщо будуть пов­торні вибори, не дай Боже, щоб ми в нечесний спосіб брали в них участь. Нам треба щодня ро­бити іспит своєї совісті й просити Божої допомо­ги, щоб ми були чисті в душі й своїх діях.

Я би радив конкретні речі, приміром, згідно з християнською традицією, стримуватися від спир­тних напоїв. Є додаткова причина сьогодні, крім традиційної: стриманість від алкоголю забезпе­чуватиме кращий порядок всенародних зібрань. Також традиційний спосіб східних християн — це не їсти м’яса, молочних страв. Тут кожен мусить сам вирішувати. Передовсім я би починав від мо­ральної аскези. Сьогодні, мені здається, розмо­ва про піст має бути перш за все розмовою про Христа, про Його любов і Його правду. Ми не мо­жемо говорити про піст, поки не говорили про Євангеліє. Піст — це прекрасна дисципліна, вона звільнює, вона полегшує, творить тонус духовний і моральний, та передовсім нам треба звернути­ся до Христа, відчути Його присутність, Його теп­лоту, прочитати в цих подіях, що відбуваються, Його дію провидіння. Коли так чинитимемо, тра­диційні дисципліни посту нам допоможуть.

У час посту добре відновити своє духовне жит­тя. Поїхати на кілька днів чи кілька годин у монас­тир, піти прощею в святе місце. Є дуже добрим читати Святе Письмо, скажімо, перед сном: 5 хви­лин почитати і поміркувати: а як це стосується мо­го життя? Стримуймося від сварки, від заздрощів, конфліктів. А передовсім у цей особливий, підне­сений і також драматичний час молімося — за наш народ, за витримку, мудрість, за те, щоб ті, хто має владу і силу, діяли справедливо і в любові.

— Отче, ви радите стримуватися від зазд­рощів, гніву, але ж вважається, що такі почуття опановують людину поза її свідомістю. Як мож­на відстежувати такі моменти, щоб стриматися?

— Треба збудити бажання це робити. Коли є бажання, ми знаходимо спосіб. Якщо ми не хоче­мо цього робити — жодна зовнішня дисципліна не буде ефективною. Отже, перший крок — це ба­жання викорінювати бур’яни зі своєї душі. По-дру­ге, я раджу бути дуже конкретним, не намагатися все відразу налагодити і за один день чи за час одного посту стати враз подвижником і великим святим. Слід вибрати одну конкретну слабкість, один гріх, який постійно повторюється у вашому житті, і щодня його пильнувати. От є, скажімо, осо­ба, про яку я погано говорю, — я про цю особу впродовж цілого посту не скажу поганого слова. Подолавши конкретну слабкість, ми знаходимо спосіб підійти до наступної.

— Тобто одна маленька перемога підкаже шлях, як виполоти решту бур’янців… А розка­жіть, будь ласка, читачам, яка основна велич Різдвяного свята, до осягнення якої ми готу­ємося під час посту?

— Це велике таїнство, Різдво Христове. По­думати собі, що Господь Вседержитель, який сот­ворив цілий Всесвіт, який любов’ю привів до жит­тя кожну людину впродовж численних віків, — цей Господь стає конкретною людиною. Втілюється і входить у нашу історію, у конкретне місце і в кон­кретний час. Коли ми, скажімо, говоримо з менш досвідченими людьми, то кажемо, що треба «го­ворити їхньою мовою», треба до них іти. Господь до Свого сотворіння так і прийшов. Він не тільки заговорив нашою мовою, Він прийняв нашу плоть, наше життя, він працював як робітник. Він прий­няв усі труднощі, які є на цьому світі. І ми святку­ємо ту близькість, ту конкретність, що Бог Все­держитель приходить, як невинна дитина, яка проживе життя і принесе жертву, щоб спасти ці­ле людство. Бог став людиною, щоби людина мог­ла бути з Богом. Так говорив про це велике таїн­ство ще святий Атаназій. І ми усвідомлюємо, що Господь є близьким. Він не ідея, не якась теоре­ма, Він є тут і тепер. Це джерело великої радості і миру. Що нам найбільше болить? Вочевидь ве­лике фізичне терпіння. Але ми навіть його може­мо перенести у солідарності. Ми цими днями ба­чимо, як люди витримують цілий тиждень на морозі — бо вони разом. Коли ми можемо зрозу­міти, що Бог з нами — це є велике свято.

Я хочу ще сказати, що ті, хто приїхав зі Льво­ва, із Західної України, глибоко зворушені гостин­ністю киян. Ми хочемо віддячити. Скоро буде Різ­дво — відсвяткуймо його разом. Ми запрошуємо студентів, старшокласників не тільки з Києва, а й Полтави, Сум, Донецька, Луганська, інших міст — приїхати до нас, щоб ми пережили разом це та­їнство. Нехай це Різдво буде таким святом, яке покаже не лише що Бог є близько, а й що ніхто ні­кому не є чужий у Христі. Буде формуватися орг­комітет, можна буде через координати УКУ зго­лошуватися до участі у ньому. Ми сподіваємося, що це буде принаймні скромний внесок у зцілен­ня ран, які українському тілу завдала брутальна кампанія розколювання нашого народу.

— Отче, наш народ багато витерпів страж­дань і наруги. Зараз часто можна почути зак­лики на зразок: «Кучму — на нари!» або «Янукович — «казьол!»… Але ж ми знаємо, що гнів і образа отруює передусім тих, хто гнівається і нічого не змінює в тих, на кого гніваються. У такому разі, як людям вберегти себе і налаш­туватися по-християнськи ставитися до осо­ружних Кучми, Януковича та «їхніх людей»?

— Молімося за них на двох рівнях. У них ще є багато сили, і вони її можуть використати або на добро, або на щось зле. Молімося, щоб вони використовували цю силу тільки на добро. Але молімося й за них також. Робімо ті діла, які слід зараз робити. Говорімо дуже чітко про правду і про неправду. Обстоюймо правду своєю солі­дарністю, ідімо за справедливими закликами. Але не дозволяймо, щоб ненависть закорінювалася в наших серцях. Господь буде суддею всім нам і всім їм. Сьогодні нам треба будувати, тре­ба єднатися. І ми бачимо, що цей рух до єднос­ті, це нове творення українського народу є доб­рим, неагресивним. Ми засвідчилися в цьому методі — продовжуймо його далі. Перед нами ще багато праці, не тільки щодо визначення нового Президента. І новий президент, і нова Україна змусять нас дуже серйозно працювати, щоб вийти до тієї Обіцяної Землі, на яку ми всі чекаємо. 

Розмовляла Ярослава МУЗИЧЕНКО

Джерело: Україна Молода, 2 грудня 2004 року

Related Posts