Інститут Історії Церкви

Інститут історії Церкви став наріжним каменем Українського католицького університету у Львові. Його основним завданням було дослідити катакомбну діяльність УГКЦ, задокументувати спадщину мучеників та ісповідників – славних і відомих, незнаних і безіменних.

Проект “Образ сили духу

У Львові у вересні 1992 р. постав за старанням нашого молодого історика д-ра Бориса Ґудзяка, родом з Америки, Інститут Історії Церкви. Чи на нашому історіографічному науковому, доволі велелюдному полі не конечний додаток? У Львові в тому ж часі постав при Львівськім державнім університеті теж Інститут історичних досліджень (Франко сердився на нашу історіографію…). По Другій світовій війні у нас зарясніло істориками, історичними публікаціями, конгресами, конференціями, видавництвами, товариствами та інституціями. Ні! Не буде за багато ще один інститут більше, бо завдання усіх тих зусиль у нашій історіографії є велетенські, широкі, чимало в ній білих або «чорних» плям, які вимагають невідкладного дослідження і мозольної праці багатьох рук. Тому привітати треба новий Інститут Історії Церкви. На нашім науковім полі не буде його «за багато», бо за довго ми мали в нашій історії зв’язані руки, ноги і замкнені уста.

Зі статті о. Івана Музички “Новий Інститут Історії Церкви”

Дослідження живої історії підпільного життя Української Греко-католицької Церкви 1946 — 1989

Інститут історії Церкви провів 2281 інтерв’ю, а це 150000 сторінок свідчень, зібрав дев’ять тисяч фотографій та більше п’яти тисяч документів.

З інтерв’ю Бориса Ґудзяка з о. Миколою Маркевичем про релігійне життя в таборах Караганди (17-31 березня 1993)

‒ Скажіть, як, власне, тоді сповідалися? Скільки людей на тиждень: п’ятеро чи двоє, чи двадцятеро?

‒ То «на тиждень» не можна сказати, то ‒ як свято підходило. Перед Великодними святами найбільше сповідалися. То треба було вважати, не можна так – по одному. Там висповідав, там другий висповідав в той спосіб. Причащалися. Служби Божі все правилися. Такий один, що вмер у Львові, ‒ називався Данило Гуглевич ‒ то все на нарах відправляв Службу Божу. Так, сидячи, відправляв на нарах. То було в третьому таборі. Він дуже багато відправляв і сповідав. В маю все він маївки відправляв для людей. А вони гонили трохи за ним. Навіть кидали його в бур. Ви знаєте, що то є бур? Бур – то такий каральний барак для арештантів.

Як були маївки, то люди співали також?

‒ Так, тоді співали. Але треба було… вважати. Стійка була, і зважали – як хтось йде, тоді замовкали. Але якось ніхто нас на тім не засік.

Був, правда, такий випадок: після роботи, перед вечером, я відправляв Службу Божу (я все правив після роботи). Я мешкав з отцем Лопатинським, і в нас була кухня, а в ній ми зробили з коців таку перегородку і там, в тій ниші ззаду правили. І якраз на то прийшли надзирателі, офіцер прийшов з ляґру і був би там зайшов, а Лопатинський йому закрутив голову: «То, знаєте, так-сяк, то таке…» Я за той час відправив, і вони вже потім пішли, а мене не виділи. То таке було раз.

Потім було ще таке. Ми справляли Святу вечерю. То разом зібралися. Як група більша, то ми поскладалися і вечеряли на Святий вечір перед Різдвом. А остатню відправу ми зробили, як мали вийти з ляґру, вже на Паску, на Христове Воскресення. Столи позастелювали довгі. І ніхто нічого не казав. А то вже за Хрущова було. Я тоді святив паску, і були другі священики. Потім ми ділилися свяченим. 

‒ Отче, в котрому то році було? В 1956-му?

‒ В 1956-му.

Фотоальбом «Переслідувані за Правду»

Фотоальбом «Переслідувані за Правду» показує нам обличчя нескореної Церкви, в яке усім нам варто вдивлятися, щоб не лише пізнавати минуле, а й шукати відповіді щодо майбутнього – майбутнього Церкви і кожної людини. Історія підпілля Української Греко-Католицької Церкви переконливо доводить, що можна жити і жити гідно, навіть коли жорстокі обставини та нелюдські умовини ставлять особу, громаду, ціле суспільство перед найскладнішим вибором між життям і смертю.

Берестейські читання

«Берестейські читання» відбувалися упродовж 1994-1996 рр. і складалися з вісімнадцяти симпозіумів. Цикл був поділений на шість сесій, кожна з яких відбувалася почергово у трьох містах: Києві, Львові та ще якомусь, щосесії іншому, місті. 

“Вони вплинули не лише на історіографію, а й на важливі церковні, культурні й соціальні процеси, створивши разом із тим певну планку – для наукових конференцій, наукових дискусій, зрештою, й для публікацій».

Держава, суспільство і Церква в Україні у ХVІІ столітті : матеріали Других “Берестейських читань”
Берестейська унія та внутрішнє життя Церкви у ХУІІ столітті: матеріали Четвертих “Берестейських читань”

Пасторальний відділ Інституту історії Церкви

Інститут Історії Церкви (скорочено ІІЦ) при Львівській Богословській Академії був заснований в 1992 році. Через кілька місяців роботи, в 1993 році Інститут відкрив свій новий підрозділ — Пасторальний відділ. Головними завданнями відділу стали: тримати в полі зору життєвий шлях репресованих за віру респондентів ІІЦ; по змозі піклуватися їх матеріяльними та фізичними потребами; виявляти перед суспільством їх достойні наслідування чини і життєвий шлях.