Доктор Борис ҐУДЗЯК: «Якщо католики і православні вірять, що є одне тіло Христове, а дійсність на земному рівні показує розбиття цього тіла, то мусимо шукати способів його з’єднання»

Українська Православна Церква Київського патріархату має свого нового патріарха, однак ця подія не стала консолідуючим чинником для українського) православ’я. І знову — розбрат, знову — блукання… А що вже говорити про вірних, коли у лабіринтах невизначеності опинились владики?

Та все ж у глибині українського православ’я та духовенства і вірних УГКЦ живе той образ Української Церкви, який був за часів Володимира Великого, і до якого рано чи пізно ми всі прийдемо.

Уже впродовж трьох років над питанням об’єднання працюють члени студійної групи Київської Церкви, до якої входять миряни й духовенство православних і католицької церков України. Наприкінці червня цього року у Римі члени цієї групи мали аудієнцію у Святійшого Отця Івана Павла II та Вселенського Патріарха Варфоломея І. На цій аудієнції був присутній і доктор Борис ҐУДЗЯК — віце-ректор Львівської богословської академії. Наш кореспондент попросив пана Ґудзяка докладніше розповісти про цю зустріч та Студійну групу Київської Церкви.

Б.Г.: Студійна група Київської Церкви складається з єпископів, священиків, мирян-богословів, які є членами УГКЦ і православних церков під юрисдикцією Константинопольського патріархату. Ідеться про членів православних церков в Америці, Канаді і континентальній Європі. Перша зустріч була в Оксфорді в липні 1992 року. Відтоді відбулося ще п’ять зустрічей: у Бельгії, дві — в США, одна в Канаді і остання була в Римі під час приїзду Константинопольського патріарха Варфоломея І. Наступна зустріч планується в Греції. Група має неофіційний характер: її члени представляють себе особисто, вони не є офіційними представниками своєї Церкви. Мета її створення — дослідити питання: чи могла б УГКЦ відновити зв’язок з Царгородським патріархатом, не розриваючи зв’язків з Римом і залишаючись під його підпорядкуванням.

Кор: Як би це мало виглядати на практиці?

Б.Г.: Саме праця нашої групи спрямована на те, аби відповісти на це запитання. Це важке завдання. Відповіді лише починаємо шукати. Кожен член нашої групи має своє уявлення про це питання, але про його остаточний розв’язок ще немає жодної єдиної думки. На порозі тисячоліття непорозумінь між Сходом і Заходом екуменічний діалог — у безвиході. Треба шукати інших підходів. Якщо ми будемо тільки повторювати старі аргументи один проти одного, то це знову буде безперспективно. Тому шукаємо… Це — група шукачів, які вже щось знайшли: дружбу між собою.

За ці три роки члени нашої групи досить добре подружились. Ми пізнали один в одному Обличчя Христа. Між нами багато спільного, але є й те, що нас роз’єднує. Власне, обговорюючи те, що нас віддаляє, ми бачимо, що навколо різних питань можуть бути однодумці, які не керуються конфесійною приналежністю.

Наприклад, члени нашої групи працюють над перекладом «Служебника» Петра Могили 1639 року — важливої пам’ятки розвитку Літургії в українській традиції, і ми вважаємо, що це — конкретний крок до порозуміння.

Праця дуже своєрідна і вимагає часу. Для нас це не якийсь політичний компроміс на зразок: «Ми відступаємо і підписуємо угоду…» Так, Ми відступаємо, але зі свідомістю про святість завдання. Тут в жодному разі не може бути нав’язування, насильства. Тому дебати навколо одного питання зустрічі можуть тривати впродовж двох років.

Кор: А що спільного між вами?

Б.Г.: Ми сповідуємо віру в Христа в Його Церкву, в силу Його Смерті і Воскресіння, віру в таїнственне життя Церкви, постійну дію Святого Духа, який закликає нас до відкритості.

Маємо спільну думку про те, що ми повинні дивитися на перше тисячоліття християнської історії як на певний зразок відносин між Сходом і Заходом. І маємо надію, що в третьому тисячолітті відновиться ця єдність.

Усі члени нашої групи працюють інтелектуально, науково, всі мають вищу богословську освіту.

Кор: А чому група називається Студійною?

Б.Г.: Ми не претендуємо на якісь особливі вирішення, ми лише вивчаємо питання Київської Церкви. Наші роздуми, дискусії публікуємо в журналі «Логос», який видає університет імені А.Шептицького в Оттаві. Не вважаємо, що все, що виходить з наших дискусій, є якоюсь останньою істиною, і тому назва нашої групи має ненав’язливий характер.

Кор.: Чому ці зустрічі відбуваються Поза Україною?

Б.Г.: Група вже задумувалась над тим, аби зустрічі відбувались в Україні, але, оскільки міжконфесійна обстановка є ще напружена, група не хоче її посилювати. Ці пристрасті вже трохи стихли на початку 90-х років, але атмосфера екуменічного діалогу ще слабо розвинена. Ділова мова групи — англійська, бо є в ній не лише українці.

Кор.: Публікації теж за кордоном…

Б.Г.: Матеріали цих дискусій публікуються в журналі «Логос», але вже дещо видано й в Україні, зокрема в журналі «Ковчег» Інституту історії церкви. Друкування цих матеріалів вимагає перекладу, бо тексти — англійські, а це — питання часу. Гадаю, що згодом вони будуть друкуватися і в журналі Богословської академії «Богословіє», який тепер видається у Римі, але незабаром має повернутися в Україну. .

Кор.: Зустріч вашої групи в Римі відбувалася під час візиту Константинопольського патріарха Варфоломея І. Це не випадково?

Б.Г.: Ні. Ми мали намір запропонувати свої роздуми і Папі Римському, і Вселенському патріархові. І зробили це. 

У той час у Римі було багато зустрічей і подій у зв’язку з візитом патріарха Варфоломея І і у зв’язку з підготовкою Папи Римського до поїздки у Словаччину. Часу було обмаль, але все ж ми мали нагоду представити свої матеріали з попередніх зустрічей та членів нашої групи.

Своїми роздумами поділилися і з Вселенським патріархом, який мав  тривалішу зустріч з нашою групою і більше знайомий з нашою працею. Папу Римського безпосередньо ми інформували вперше.

Довгу, майже тригодинну зустріч ми мали з кардиналом Кассіді, із представниками комісії Християнської єдності, , яка випрацьовує політику Ватикану щодо екуменізму.

Користуючись цією нагодою, я представив Папі Римському матеріали про Львівську богословську академію, за котрі він подякував і запевнив покладатись на його авторитет у пошуках книжок. Таким чином, найважливіші Ватиканські книгозбірні будуть для нас і відчинені.

Так шо зустріч Студійної групи Київської Церкви, яка відбулася цього разу у Римі, була надзвичайно корисною дала поштовх до подальшої праці.

Розмову вела Надія ПАСТЕРНАК.

Джерело: За вільну Україну. 1995, 2 грудня

Related Posts

Борис Ґудзяк: «Якщо наше суспільство взагалі не хоче думати, тоді ми приречені»

До вашої уваги розмова з ректором Українського католицького університету отцем-доктором Борисом Ґудзяком, який віднедавна сам став активним користувачем…
Читати повністю