Пана Бориса Ґудзяка приманила в Україну не звична цікавість, не легкодушна мандрівка. Доктор церковно-історичних наук Б. Ґудзяк, громадянин США, кілька років тому прибув на землю батьків працювати, Нині він – віце-ректор Львівської Богословської Академії, директор Інституту історії церкви, з першої ж миті знайомства виникає бажання поспілкуватися з цією людиною. І, як згодом пересвідчився, такі наміри виявились немарними.
— Пане докторе, чи можливе у сучасних умовах співробітництво (якщо умісне таке слово) між церквою і школою?
Б. Ґудзяк: — І церква, і школа переслідують дуже подібні цілі. Обидві інституції, стараються виховати людину, Школа це робить у хронологічно дещо обмеженому часі. Церква цим займається протягом усього життя. Обидві ж структури стараються іти назустріч духовним, інтелектуальним, психологічним і, зрештою, суспільним потребам особи. Церква, зокрема, — греко-католицька, має сильну традицію освіти. Відома роль нашої церкви у національному, культурному і духовному відродженні народу. Можна лише подякувати австрійському урядові, що, починаючи з 18 століття, допоміг греко-католицькому кліру здобувати високу освіту. Не може бути жодного провалля між наукою і релігією, церквою і освітою, церковними навчальними закладами і світськими.
— Отже, йдеться про співпрацю. А які форми такого співробітництва вам вбачаються?
Б. Ґудзяк: — Форми повинні бути різними. Є перш за все принципові питання. У сфері освіти стоїть проблема поліпшення галузі. Але де є основи доброї освіти? Виникає питання: як церква може допомогти у духовному вихованню? Очевидно: церква мусить проповідувати Божу правду, скеровувати молодих людей до моральних засад. Та існують також дуже практичні речі. Сьогодні є дуже важливо, аби молоді людина вступивши у навчальний заклад, не деморалізувалася у ньому. Кожен реформатор, який прагне щось зрушити в Україні з місця, стикається з проблемою номер один — корупцією. Це спостерігається вже у шкільництві, та особливо помітно у вищих навчальних закладах. Молода людина дуже часто є переконаною, що все вирішують гроші. Тут церква є покликаною для того, аби сприяти альтернативній лінії. Ми, наприклад, у Богословській Академії воюємо з усіляким блатом. Були спроби і у нас при вступних іспитах відплачувати. Дехто з вихованців силкувався списувати. Такі студенти виключені. Чому таке виникає? Кого ми обдурюємо? Випливає дуже небезпечний синдром подвійної моралі.
— Усе це нам відомо. Але щось треба робити? З чогось розпочинати. Як бути?
Б. Ґудзяк: — Суспільство стає все більш плюралістичним. Держава не може нав’язувати якоїсь однієї церкви чи переконання. Тому важко пропонувати щось одне незмінне. Та маємо прикрий досвід Сполучених Штатів. Там відокремлення церкви від держави поставлено радикально. Релігія не посідає у школі жодного місця. І що маємо? Учні приходять до школи озброєними ножами, пістолетами. Спостерігається крайня непошана до старших. Студент може зазвичай грубо матом відповісти вчителю і останній не може застосувати жодних санкцій. (…. пошкоджено скан…) школах десяти-одинадцятилітніх дітей вчать користуватися презервативами разом з практичними справами. Гадаю, тут не треба багато говорити. Освіта, побудована довкола сексуальних питань, позбавлена духовності, гуманності, культури. Це якась фізіологія, або простіше — сантехніка.
Де знайти золоту середину? Україна мусить відшукати сама свою відповідь. Готових настанов не існує. Але мені здається: якщо держава, освітянське керівництво знехтують церковними авторитетами — це буде лише на шкоду загальній справі виховання.
— Бездуховність плодить собі уподібнене. Чи можуть батьки, виховані в умовах так званого войовничого атеїзму, дати повноцінну підготовку до духовно-морального життя своїм чадам? Мусимо розривати оте потворне коло. І це робитимуть випускники вашої Академії. То ж кілька слів про неї.
Б. Ґудзяк: — Львівська Богословська Академія — це відновлення тієї структури, яка існувала у 20-30-х роках. Митрополит Андрей Шептицький ще за австрійських часів мріяв про Університет. З ряду обставин заплановане не вдалося втілити. Наша Академія є наріжним каменем на шляху до Університету. Перспективи манливі. Ми покликані давати вищу освіту у богослов’ї і філософії. Протягом 5-6 років навчання студент опановує загальною програмою богословських предметів. Усе це в контексті загальнодержавної філологічної підготовки. Три роки студенти вивчають грецьку мову, з третього курсу — латинь. Перших два роки усі повинні опанувати досконало англійською, оскільки з третього курсу ряд предметів викладається саме цією мовою. Зумовлено це тим, що дуже мало сучасної богословської літератури написано по-українськи. Переклади — справа часу. Тому, аби студенти не займалися за позавчорашніми підручниками, а йшли в ногу з ровесниками світу, й було запропоновано навчальну програму англійською мовою. Звертаємо увагу і на культурологію. Людина мусить орієнтуватися у сучасних процесах, вміло їх використовувати. Ми вчимо студентів мислити і критично оцінювати те, що відбувається довкола нас. Звичайно, усьому навчити не можна. Але сприяти розвитку і процесові думання — безперечно.
Налагодили тісні зв’язки з представниками передових шкіл закордоння. Влітку до нас приїжджають їхні посланці. Наші студенти протягом місяця мають змогу спілкуватися виключно по-англійськи. До речі, люди прибувають сюди за власний кошт, використовуючи відпустки.
Загалом, ми пропонуємо нову модель вищого навчального закладу. Серед наших вихованців — семінаристи, монахи і монахині та миряни. Вступ до Академії не вимагає конфесійного паспорту. У формулярі навіть немає такої графи. Наші випускники — це люди з вищою гуманітарною освітою, знанням 3-4 мов; вмінням висловлювати думку у слові і письмі. Маючи такі знання, з них вийдуть добрі викладачі філософії, латинської, грецької, англійської мов, організатори молодіжних структур, працівники при видавництвах, бо дуже бракує редакторів богословської літератури. Ми готуємо ті кадри, які в майбутньому зможуть компетентно представляти богословські питання. Україна потребує тисячі таких фахівців. Людей чесних, відданих справі, і з характером.
— Чи узгоджували ви з відповідними державними структурами навчальні плани Академії?
Б. Ґудзяк: — Так, перш ніж відкривати навчальний заклад, ми проконсультувалися з вченими 10 країн світу. На жаль, у самій Україні почерпнути вдалося щонайменше, бо немає зразку вищого навчального закладу богословського плану. Але коли ми представили у Києві наш статут, то це викликало чимале зацікавлення і навіть було висловлено побажання, аби Академія послугувала зразком для розвитку подібних навчальних закладів у інших регіонах держави. Щодо навчального плану, то він опрацьовувався два роки до відкриття Академії. Вважаю, що він може стати прикладом для інших богословських закладів.
— І тим не мети бачимо: Академія має величезні проблеми суто матеріального ґатунку. Вам не дають приміщень. Чому?
Б. Ґудзяк: — Так, приміщення для нас нині є проблемою першорядною. Маємо на 200 студентів і 46 викладачів аж 200 квадратних метрів приміщень. Стоїть питання: бути чи не бути Академії. Якщо влада не посприяє у цьому питанні, то виникне задума про перспективу. Що робити далі? Немає змоги оголошувати про новий набір. Людей фізично нікуди розміщувати.
Існує також проблема з підручниками давніх мов і навіть англійської. Частково вирішуємо скруту тим, що самі пишемо і видаємо посібники. У такий спосіб вже забезпечили десять предметів.
— Дивно, що маючи стільки напівпорожніх приміщень, які з такою легкістю розтринькуються, влада ніяк не може вирішити питання передачі вам належних площ. Тим паче, що Академія отримала вже визнання у світі. А чи двері вашого закладу відкриті для усіх бажаючих тут навчатися, співпрацювати?
Б. Ґудзяк: — Двері Академії відчинені для бажаючих отримати консультацію, допомогу. І навіть більше. Маємо стаціонарних студентів, але існує і програма підвищення кваліфікації для священиків. Спільно з інститутом імені Шептицького при університеті святого Павла в Отаві розпочинаємо цього літа програму літніх шкіл, розрахованих саме на вчителів, журналістів, працівників видавництв. Загалом, для людей, які потребують мати базові знання з богослов’я.
— Коли перший випуск в Академії?
Б. Ґудзяк: — У 1999 році. Як бачите, готуємо кадри для 21 століття.
— Дозвольте поставити дещо особисте запитання: ви громадянин США, завершили там університетську освіту, мали певні успіхи, і, раптом, приїзд у наші негаразди.
Б. Ґудзяк: — Про це можна багато говорити. Мене змалку виховували українцем. Навчався я у семінарії в Римі ще за життя Патріярха Йосипа Сліпого. Він мешкав поверхом вище, щодня ми бачилися, спілкувалися. Патріярх завше казав нам: Україна є, в Україні церква бореться і потребує солідарності з українцями у діяспорі. І була група посеред нас, хто в це повірив. Ми себе готували до праці в Україні. І саме до праці наукової, і неодмінно у Богословській Академії.
— І не шкодуєте за таким вибором?
Б. Ґудзяк: — Абсолютно.
Взяв інтерв’ю Ігор ҐУРҐУЛА.
Джерело: ОСНОВА. 1996, 30 вересня
