Роздуми щодо Дня подяки

День Подяки — це типово американське свято. Черпаючи натхнення із легенди XVII століття, американці збираються разом як родина і як народ та дякують Богові за його незліченні дари.  За багатий урожай і надію на те, що вдасться щасливо пережити зиму, що надходить, як це зробили перші поселенці. За здоров’я у час глобальної пандемії та духовний спокій серед метушні. За дітей у школі, за гарну сонячну погоду, за те, що немає автомобільного корку по дорозі до магазину. За щиру молитву і дар віри, за наших найрідніших — живих і спочилих. За стосунки, які ми плекаємо, і за загоєні рани. За буденне і особливе.  

“Вдячність — це найприємніша вправа для розуму”, — писав Джозеф Еддісон. Мені настільки сподобався цей вислів, що я колись придбав дереворит Якова Гніздовського для свого дому у Львові. Цей англійський есеїст, поет і драматург кілька століть тому прийшов до глибокого висновку, який зараз підтверджують різноманітні психологи і дослідники: вдячність і справді покращує наше психічне здоров’я. Дослідження показують, що відчуття вдячності пов’язане з глибшим пережиттям щастя. Вона допомагає людям “відчувати більше позитивних емоцій, насолоджуватися добрим досвідом, покращувати здоров’я, давати собі раду з нещастями і будувати міцніші стосунки”.

По-простому кажучи, вдячність має бути частиною нашого здорового способу життя, і тому у ній треба вправлятися постійно.

Ця пора року для мене традиційно є особливим часом вдячності Богові: за дар життя і за дар покликання до священства. Я народився 24 листопада 1960 року і 26 листопада 1998 року у соборі святого Юра у Львові прийняв священичі свячення. Вдячний Богові, Батькам і Родині, друзям і студентам, священникам, монахам, монахиням і вірним тут у Філадельфії і на старому континенті — в Парижі і Римі, у Львові і Варшаві. За кожну спільну молитву і спільну трапезу, за любов і підтримку, яку я отримав від Бога через вас. 

Наша вдячність має і земний, і небесний виміри. Більшість не усвідомлює, що грецьке слово “Євхаристія” означає благодарення. “Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм…” (Лк. 22,19). Грецькою “вчинивши подяку” звучить як “ευχαριστεί.” Син дякує Отцеві і віддає себе Самого нам, навчаючи нас правдивого благодарення.   

Вдячність є у самому серці християнської віри. Це не абстракне почуття чи міркування, а постійний вибір. Як святий Апостол Павло писал до Филип’ян: “Радійте в Господі завсіди, і знову кажу: радійте! Ваша лагідність хай буде відома всім людям. Господь близько! Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі” (Фил. 4:4-7). 

Наскільки промовистими є ці слова сьогодні! Зазвичай на День Подяки Америка перебуває в постійному русі. Родини і друзі сходяться разом, люди долають тисячі миль, щоб у цей день бути з тими, кого люблять. Цього ж року, мабуть, було чимало святкувань наодинці, з відчуттям самотності, страху та неспокою. Але Павло каже: Радійте завжди в Господі! Будьте вдячні. Це одна з найкращих порад у теперішні непевні часи. 

Бажаю вам правдивої радості миру і вдячності у час, коли ми готуємося до приходу у наш світ Господа у образі новонародженого Дитятка. Який приходить спасти світ. Не владою чи силою, а ніжністю і любов’ю.

Related Posts

Гнів – ще не гідність

Найбільш холеричні заявили про бажання покинути країну, бо не можуть прийняти вибір своїх співгромадян. Голосували мільйони. Такі ж…