Бути українцями у радості

Минулої суботи на віртуальному форумі Світового конгресу українців «Єднаємось Україною» мене, як і інших учасників, запитали: що об’єднує українців в Україні та в діаспорі? Насамперед зазначу, що вдячний організаторам за це формулювання, навіть якщо відповідь не така вже й проста. Воно ставить нас у цілком іншу парадигму — парадигму єдності. Бо ми часто зосереджуємося на чварах і міжусобицях, скрушно цитуючи прислів’я «Де два українці, там три гетьмани». Іноді ж вартує зосередитися на позитивному, щоб справді для себе його побачити і в ньому утвердитися.

Що ж об’єднує українців?

Я давав відповідь на основі того, що на щодень переживаю як українець, який велику частину свого життя прожив поза межами України — спочатку як син скитальців, що тікали з розтерзаної повоєнної Батьківщини, щоб не стати жертвами червоної чуми, а тепер уже вісім років як єпископ Української греко-католицької церкви, що служить нашим мігрантам різних хвиль, спочатку в Західній Європі, а зараз в США.

Мене з іншими українцями, хоча, зрештою, не винятково, єднає молитва.Поза межами України, є, мабуть, понад 2000 українських храмів — греко-католицьких, православних, протестантських домів молитви. Особисто можу засвідчити, що українська громада тримається там, де вже майже півтора століття стоять наші церкви. Збудовані збідованими селянами, що тяжко працювали на землі й заводах, щоб утримати родини на новій землі.

Особливо гостро це досвідую, відвідуючи так звані шахтарські парафії у Пенсильванії. Саме туди, в шахти, на найскладнішу роботу, їхали перші українські мігранти в США. Це зараз не надто заможна частина Америки, адже шахти закрили, для нових мігрантів немає роботи, парафії складаються з четвертого-п’ятого покоління, народженого в Америці. Вже майже ніхто в побуті не володіє українською мовою, та громади мають доволі розпливчасті, із інформації в медіа, уявлення про сучасну Україну. Проте, переступаючи поріг нашого храму, відразу почуваюся вдома. Для людини віруючої кожен храм є святинею, але у наших є для мене щось невловимо рідне.

Єднає мене з іншими українцями радість. Адже бути українцем — добре і радісно. Ми маємо гумор, пісню, танець, естетичний смак. Нам добре разом. Таке буття українцем я переживав ще малим хлопцем, коли у нашому родинному домі в Сиракузах збиралися друзі і приятелі батьків, а часом і друзі друзів та приятелі приятелів. Я інтуїтивно знав, їм добре бути разом. Це пережиття здорового, усміхненого, об’єднаного українства мене окрилювало. Хоча саме ці люди, що приходили та приїжджали до нас в гості, як і мої батьки, пережили багато горя — розбиті по обидва боки Залізної Завіси родини, втрати, травми, жахіття війни і скитальщини.

Проте вони залишилися людьми. Спочилий глава УГКЦ Любомир Гузар, якого так полюбила вся Україна, неодноразово повторював, що хотів би бути людиною. Для мене бути українцем — це передусім бути людиною. А Василь Стус, боротьбу і жертву якого українці по-новому відкривають у ці дні через відважну і невтомну боротьбу Вахтанга Кіпіані, писав, що поет повинен бути людиною, «такою, що, повна любови, долає природне почуття зненависти, звільнюється од неї, як од скверни. Поет — це людина. Насамперед. А людина — це, насамперед, добродій».

Єднає нас «добра-дія». Українцям треба навчитися любити одне одного. Часом на базовому рівні — батьки мають бути вірними матерям своїх дітей, і навпаки; через п’яних водіїв на наших дорогах не повинні гинути люди; Україна має стати безпечною та гідною територією для життя людини від зачаття до природної смерті. Ми, українці, маємо допомагати іншим українцям вповні реалізовуватися, зцілювати особисті та національні травми. Через історію геноцидів, депортацій, переслідувань та доносів ми боїмося і не довіряємо одне одному.

Для мене основа нової України — давати одне одному вповні відчути і реалізувати Богом дану гідність. Це закладене у наш останній здвиг, який ми інтуїтивно назвали Революцією Гідності. Гідність вимірюється не яскравими фразами, а маленькими кроками — радіти успіхом іншого, не залишити місця для заздрості у наших серцях, утверджувати іншого, навіть у малому. З таких малих «благо-діянь» і складеться велика канва нашої тотожності. Людей. Українців.

«Українські основи» — спільний проєкт провідних українських інтелектуалів та НВ, в рамках якого письменники, філософи, журналісти, вчені, громадські активісти розмірковують про засади української політичної нації, держави і суспільства.

Джерело: НВ

Related Posts