29 червня Український католицький університет отримав нагороду Університету Нотр-дам.
З глибоким зворушенням прийняв її від імені багатьох: моїх духовних вчителів — засновників Українського католицького університету митрополита Андрея та патріарха Йосифа, кардинала Любачівського, патріарха Любомира, мого попередника — ректора о. Михайла Димида, мого наслідника — ректора о. Богдана Праха, моїх колег в ректораті, сенаторів, викладачів, студентів. Отримую з відчуттям великої вдячності — Богові, всім тим, завдяки кому це могло відбутися, та університетові Нотр-даму.
Мабуть, Нотр-дам є найвідомішим католицьким університетом світу. Вважаю його провідним глобальним католицьким університетом. Ваша глобальна відкритість і чутливість проявляється навіть через такий жест уваги до маленького університету у далеких краях, з забутою історією та глибоко зраненими людськими серцями.
Дозвольте вам подякувати за дружбу. У нас багато приятелів серед богословських програм, інститутів і університетів світу. Однак, ставлення до нас університету Нотр-даму є унікальним – ви нас особисто підтримуєте! Ми друзі! І це велика благодать.
Браття і сестри, дозвольте поділитися з вами — я дуже щаслива людина. Як християнин, як священик, як єпископ, як член цієї університетської спільноти. Як добре бути живим! Як добре очікувати зустрічі з нашим Господом, яка відбувається вже тут. Як добре було провести більшість свого життя в університетському середовищі — в США, Італії, Польщі, СРСР. І особливо тут, в Україні.
Університет є неймовірним феноменом… Щасливий бути частиною Христового Тіла – Церкви та частиною universitas professorum et studiorum.
У сучасному світі жодна інституція не має більшої тяглості ніж Католицька Церква, жодна інституція не доклалася більше до питань соціальної справедливості, рівності, писемності, ніж Католицька Церква. 2000 років. Промовляти до різних культур, бути присутніми в кожному куточку світу… Найзворушливішим аспектом цієї нагороди для мене є те, що її лауреатом була свята Мати Тереза. Вона йшла до найзлиденніших, помираючих, загниваючих. Вона це робила як католицька монахиня. Тому неймовірно бути членом цієї Церкви.
Водночас сьогодні у світі немає поважанішої інституції, аніж університет. Люди йдуть на неймовірні жертви, щоб їхні діти могли вчитися в університеті. Скільки українців покинули свої домівки, свою країну, своїх же дітей, щоб поїхати працювати в нелюдських умовах, щоб діти могли бути в університеті…
Вважаю, що саме зараз настав той час, щоб Католицька Церква, яка винайшла університет таким, яким ми його знаємо, вповні прийняла управління своєю спадщиною, своїм винаходом, яким вона так щедро поділилася зі світом, і йшла разом з університетом туди, де люди потребують знати про Спасіння у Христі. Велике непорозуміння є у конфлікті між Церквою та університетом, бо саме Церква дала університетові життя, а університет дає Церкві стільки поживи.
Немає університету, який краще підходить, щоб провадити глобальне переосмислення ролі католицьких університетів, аніж Університет Нотр-даму.
Коли я наступного тижня зустрінуся з папою і матиму кілька хвилин, я хочу його попросити кинути виклик глобальній спільноті католицьких університетів, яких десь 1200 в світі, зібратися разом під проводом Церкви і йти туди, де ще немає католицьких університетів, пропонувати чудову освіту, яку так щедро розповсюджує наша традиція. Є так багато людей, чиє життя може змінитися завдяки присутності католицького університету поруч.
З огляду на те, що Церква має такий багатий досвід, а наші університети пройшли так багато траєкторій, ми можемо говорити мудрістю Церкви і знанням університету. Ми можемо свідчити, ми можемо стояти і плисти проти течії. Це ж так важливо – бути здатним плисти проти течії, бо ми, великою мірою, конформісти. Однак, якщо ми є у відповідному контексті, у спільноті людей, яка підтримує нас у важкі часи, підсилює нас там, де ми хитаємося, і дає нам відвагу зробити наступний крок, тоді ми можемо йти і проголошувати свободу ув’язненим, прозріння сліпим і гідність придушеним.
Бо католицький університет не лише знає як натренувати мозок, він знає, що ми не комп’ютери, які треба запрограмувати, але розуміє, що кожна людина має серце і її гідність не залежить від економічного статусу, ролі у соціальній драбині, а базується лише на одному факті: ми створені на образ і подобу Божу. Наші друзі з особливими потребами про це нам нагадують, особливо, коли ми змагаємося — прийдемо до фінішу третіми чи тринадцятими, коли переживаємо за оцінки чи банківські рахунки, наші друзі, у яких чисте серце, нагадують університетові, про людське серце, і тоді ми говоримо зі світом відважно і смиренно.
Якщо ми можемо свідчити і служити, якщо ми можемо бути у спільноті, яка нам допомагає свідчити і служити, тоді ми йтимемо до невимовної глибини, миру і радості, яких світ потребує.
Тому дякую отцеві Джону та Університетові Нотр-даму за те, що йдете разом з нами. Ваш жест матиме продовження, я передам зміст нашої розмови Святому Отцеві, я хочу розповісти про нашу Церкву-Мученицю і маргіналізованих, яких ми ставимо в центр. І я скажу: “Це ж не я говорю, а Університет Нотр-даму”. Дякую вам за ваше благословення і нехай Господь благословить вас.
