“Я не просто прошу, я настирливо прошу і вважаю, що це свята справа, бо на святу річ прошу”

«Отець д-р Борис Ґудзяк виявився унікальною особистістю в українському лігійно-науковому і церковному житті. Вже сьогодні без перебільшення можна сказати, що Борис – глибоко вдумливий мислитель-богослов. Це в нього випливає органічно, в цьому він себе утверджує..»,- сказав у своєму пальному слові на урочистому прийнятті, на підтримку Українського Католицького пверситету в церкві св. Юра п. Микола Галів. Від самих початків відновлення Львівської богословської Академії, на подвижницький труд для якої благословив його та о. д-ра Михайла Димида у 1994 році Патріарх Мирослав Любачівський, о д-ру Борису Гудзяку якось вдається творити в стінах цього кладу високий творчий дух і водночас бути добрим промотором таких цілком буденних, юзаїчних справ, якими є фінансові збірки на утримання, розширення, а тепер і будівництво Українського Католицького Університету. Глибока переконаність у тому, що робить святу справу допомагає вирішувати матеріальні справи. Ось і цього разу тільки у Стемфордської єпархії, а найбільше у Нью-Йорку щедрі пожертви на УКУ склали десятки вірних нашої Церкви і вони становлять 237 тисяч доларів.

– Чи легко бути ректором Українського Католицького Університету? – запитую отця Бориса Гудзяка, під час короткої зустрічі, для якої він заїхав пізно вечором до канцелярії Владики Василя.

Ще ніколи не доводилось відповідати на таке запитання. Так, є непросто і деколи виснажливо. Ця інституція постає у дуже складних обставинах у пострадянській Україні, де є певне державне несприйняття богословії, де є складні економічні обставини, (ще нереформована ще система освіти, в Україні, яка декларує готовність йти у напрямку Європи, в тому числі в галузі освіти, а насправді рачкує в якийсь інший напрям. Є фінансові проблеми, які треба вирішувати, людські моменти. Але всі труднощі маліють в контексті великих благодатей.

У відносно короткий час вдалося не лише посіяти, але й бачити той урожайний лан. Скільки є таких осіб, які прожили свій вік, скажімо, у підпільній Церкві, і не бачили плодів своєї праці, тої обітованої землі, до якої шли. А ми у Богословській Академії, яка вже стала університетом у відносно короткий час бачимо здійснення мрій Митрополита Андрея, Патріарха Сліпого.

Ми бачимо перших наших випускників, які стають викладачами, тобто система запрацювала, і це є дуже вдячний момент. Приємно також працювати з такими особистостями, як Мирослав Маринович, Джефрі Вілс, Ярослав Грицак, викладач Колумбійського універси­тету, Олена Дженджора, яка є тепер на Фулбрайтівській програмі у Колумбійському університеті. Читачі Сівача можливо захочуть контактувати з цими цікавими людьми, які тепер є у США. А також із Джоном Кирбі, який не є українцем, але захопився нашим університетом і з великою самопосвятою старається допомагати нам. В такому співтоваристві цих та інших прегарних людей особливо приємно працювати.

Як і де влаштовуються ваші випускники працювати після закінчення університету?

Сьогодні може ще зарано робити якісь остаточні висновки. Але хочу сказати, що у нас є 309 випускників богословії. Половина з них семінаристи, 75 з них прийняли уже священичий сан. 75 працюють на душпастирській пасторальній праці, 40 випускників працюють у нас в УКУ, 110 поїхали на різні вищі студії в Італію, Австралію, Швейцарію, америку, Канаду. 

Без перебільшень можу сказати, що всі вони дають собі раду. Не було ще випадків, щоб хтось, що поїхав на вищі студії в інші країни мав труднощі осягнути академічні програми, що свідчить про добру підготовку, яку вони отримали в нашій Академії, а тепер уже в університеті. Є також інші випускники, які працюють у нецерковних структурах, дехто працює перекладачем, дехто в журналістиці, інших галузях. Можу сказати, що зайнятість наших випускників є вищою, як усіх інших державних університетів. За нашими випускниками шукають. І це помимо того, що вони мають диплом, який ще державою офіційно не є визнаний, хоч він і має міжнародне визнання.

-Вирішення фінансових питань вимагає великої праці особливо в неприбутковій організації, якою є і УКУ. Як почуваєте себе, отче Борисе, коли доводиться просити підтримки, іти, як кажуть, з простягнутою рукою?

Знаєте, просити, хтось би сказав жебрати є дійсно нелегко. Але одна річ, коли хтось мусить просити для себе, що є дійсно упокорююче, а інша, коли просиш для інших. Я роблю це з чистою совістю. Я роблю це з великим переконанням, бо я бачу, що наша Церква має унікальний шанс тепер виховувати покоління, яке до Церкви горнеться, яке хоче вчитися богословії. Ми маємо 4, 3 кандидати на одне місце у конкурсі при вступі. Я також можу це робити з чистою совістю, тому що бачу, що за 10 років система спрацювала. І наші випускники ефективно працюють у Церкві і парохіях, в науці, у видавництвах в Україні, і навіть ось тут, я почув, що у Чиказькій єпархії призначили нашого випускника відповідальним за роботу з молоддю. 

Отже, я не просто прошу, я настирливо  прошу і вважаю, що це свята справа, бо на святу річ прошу, тому що ми не можемо втратити цього шансу. За десять років ситуація може бути іншою.

Пригадую, що наприкінці 90-х років, коли доводилось перебувати у стінах академії, працюючи разом з Вами над фільмом «Молитва», тут панувала якась особлива аура піднесення. І як казали Ваші співпрацівники, вона була такою від самого початку творення університету, чи такою вона залишається по сьогодні?

Поки що ми не зіпсували справи. Я з трепетом ставлюся до цього творення, боюсь, щоб ми не наробили помилок, не допустили якихось сварок і Господь нас хоронить. Не­чистий також не спить, тому треба чувати.

З чого розпочалася ваша співпраця з Владикою Василем Лостеном?

Ми дуже вдячні Владиці за його підтримку. Його зв’язки, напрацьовані протягом 33-ьох років єпископства стали дуже важливими і для нас. Завершивши збірку на Патріарший Собор, Владика Василь сказав: «Тепер я є готовий Вам допомогти». Владика має особливий дар у таких справах, це для Церкви дуже потрібно, і ми дуже цінуємо те, що він нам допомагає. Він був ініціатором зустрічі в Нью-Йорку, в церкві св. Юра. Були ми разом в гостях у Лицарів Колумба в Нью-Гейвені. Ця організація має біля 1 млн.700 тисяч членів. Щороку вона роздає 130 мільйонів доларів на доброчинні цілі. Ми мали нагоду тут представити історію розвитку, перспективи УКУ і надіємось знайти розуміння і підтримку цієї організації.

Треба признати, що три чверті матеріальних ресурсів для УКУ ми отримуємо від неукраїнців та римо-католиків.

Отче Борисе, чи є у Вас плани щодо відкриття філій УКУ в інших країнах?

Блаженніший дуже настоює на тому, щоб розвивати філії УК. Ми активізували в цьому напрямі роботу у Римі. Хочемо розпочати наш проект в Англії, Аргентині. Тішимося, що маємо семінаристів зі Стенфорду. Думаємо, що це буде підставою для живого контакту і діяльної співпраці в богословському, науковому, інтелектуальному плані нашої Церкви на різних континентах.

Які ваші враження чисто людські, отче Борисе, адже ви приїхали додому, як по­чуваєте себе тут?

Я виїжджав з Львова у час виборів прези­дента України і приїхав сюди в час виборів президента США. Це є дуже відповідальний час у світі. У такий час ми вчимося розуміти наскільки важливо є уповати на волю благодаті і Божу дію. Є скільки неспокою, поділу, насильства. Сьогодні, більше ніж коли небудь Церква потребує переконливого, дохідливого вістування, пояснення Слова Божого.

Проблеми є не тільки в Україні, проблеми є в Америці на Близькому Сході на всіх континентах. Тому є важливо, щоб християни всі ми почувалися єдиними у нашому прагненні творити добро.

Розмову вела Мирослава Роздольська

Джерело: “Сівач”, 12 грудня 2004 року

Related Posts