В усіх навчальних закладах України розпочався навчальний рік. Маса нових студентів зайняла свої місця у авдиторіях і “общагах”, розпочалися лекції, знайомства, повільне втягування в навчальний процес. Поруч з державними закладами навчальний рік розпочали і недержавні. Серед них – Український католицький університет, який є наймолодшим і поки що найменшим університет Львова. Всі пам’ятають гучну інавгурацію УКУ, якій не бракувало різноманітності, де поруч з розважальними заходами проходили поважні наукові зібрання, сам акт інавгурації разом з концертом перед львівською Оперою. УКУ став своєрідним львівським феноменом, закладом, де разом навчаються греко- і римо-католики, православні різної юрисдикції, протестанти. Студенти починають лекції з молитви, ходять на Богослужіння, але одночасно залишаються неповторним студентським народом зі своїм правлінням, святами і буднями, витівками, які інколи не може зрозуміти ректорат. Водночас більшість із них добре усвідомлюють важливість свого вибору і намагаються реалізовувати свій потенціал, починаючи з перших днів навчання. Особливо нелегко, напевно, нині доводиться ректоратові і особисто ректорові – о. д-ру Борисові Ґудзяку. УКУ – це своєрідний виклик нинішній системі освіти та ієрархії цінностей. Ще важко говорити про якісь особливі досягнення, відкриття, проте ЛБА, а нині УКУ вже заявив про себе як гідний новатор у вищій освіті України.
Ми пропонуємо увазі читачів розмову з ректором о. Б. Ґудзяком, у якій він дав відповіді на актуальні питання, пов’язані з початком дев’ятого навчального року в ЛБА та першого – в УКУ
– Отче Борисе, скажіть, які зміни відбулися у новоствореному Українському католицькому університеті після інавгурації?
– Якихось принципових змін немас, оскільки ЛБА від самого початку працювала над створенням Університету. Університет не виникає за день чи два, тож нинішній УКУ вже має тривалу традицію свого розвитку.
З відкриттям УКУ сталися практичні зміни: запрацював гуманітарний факультет, плануємо розширювати діапазон навчальних дисциплін, бібліотечних фондів. На відміну від ЛБА, УКУ зобов’язаний діяти з огляду на нормативні акти та положення Міносвіти, тому потрібні суто адміністративні зміни.
– Який статус має нині ЛБА, яке її місце в УКУ?
– Формально, за законом, ЛБА є окремою установою, оскільки богослов’я в Україні ще не ліцензовано. У квітні цього року Міносвіти нарешті внесло в список навчальних дисциплін богослов’я, але ще не визначено державні стандарти і не ліцензовано поодинокі програми. ЛБА мусить поки що існувати як окрема юридична особа, щоби впровадити в навчальний процес ту дисципліну (богослов’я), на основі якої вона розвивалася.
– Отче, розкажіть трохи про викладацький склад, про тих, кого УКУ запрошує для викладацької праці…
– Викладачів найвищого рівня ніколи не буває достатньо. Викладацький склад ЛБА формувався протягом перших восьми років, однак тепер, коли виникли нові програми, до нас прийшли нові викладачі. Сподіваємося, що їхні лекції будуть на високому рівні. Викладачі підбиралися уважно, я б сказав, що вони представляють найкращі викладацькі кадри Львова, декотрі приїжджають з інших міст, бо чують про Університет, його звичаї. Очевидно, що дуже вагомим доповненням є наші закордонні викладачі. Рік за роком нам вдається залучати до викладання світочів в окремих ділянках науки. Па цьогорічному відкритті навчального року з доповіддю про значення англомовного перекладу “Історії України-Руси” М. Грушевського | виступив знаний історик Франк Сисин, ще одну доповідь за кілька днів мав професор Зенон Когут, директор Канадського інституту українських студій. Вони були всього лиш кілька днів, але інші знаменитості, такі, як професор Роберт Тафт, приїдуть на довший час.
-Чи виправдовують сподівання ті випускники ЛБА, що приїжджають після закордонних студій?
– Минулий рік, власне, показав, що система запрацювала ефективно, є рясні плоди з першого збору. Річ у тім, що торік у нас вперше викладали наші випускники, які проходили аспірантуру за кордоном. Вони не лише виявилися цікавими і компетентними викладачами, але й долучаються до адміністративної діяльності і спільнотного життя УКУ. І якщо кожного року до нас повертатиметься 5-7 таких освічених особистостей, то запорука на майбутнє буде.
– Як би Ви охарактеризували навчальний процес УКУ, які тут виникли проблеми, зміни?
– Я гадаю, що всі освітяни відчувають однаковий виклик: сьогоднішня молодь виростає в дуже складних обставинах, як соціально-економічних, так і духовних. Цей виклик не є якоюсь інтелектуальною проблемою, а стосується перш за все питання, як допомогти молодій людині вірити в себе і в свою перспективу. У контексті деморалізації молоді, коли дві з трьох молодих осіб мріють про виїзд за кордон, великою справою є збудити цю віру в майбутнє, без якої годі говорити про якийсь динамічний навчальний процес.
– Отче, а для Вас особисто в чому полягає різниця бути ректором ЛБА і ректором УКУ?
– Безперечно, обтяжує більша відповідальність. Досить згадати, що Митрополит ставив питання про УКУ в міжвоєнний період, але реалізувати задум не вдалося. Патріарх Йосиф створив Університет у Римі. А на наші, такі ще недосвідчені, плечі впала така почесна відповідальність. Це відповідальність перед Богом, Церквою і людьми.
– Які УКУ має плани на найближчий рік?
– Основний акцент для ректорату на цей рік – скріпити ті добрі основи, які ми вже маємо. 9 вересня ми мали зустріч з працівниками ректорату, деканатів у Крехові, де обговорювали проблеми наукового та духовного формування наших студентів.
Ми розпочали діяльність в різних напрямках, але основний акцент – збереження того, що вже існує. ЛБА докладала великих зусиль щодо акредитації богослов’я і працює над тим сьогодні. Наш викладач, заступник декана філософсько-богословського факультету і віце-ректор Семінарії о. д-р. Святослав Шевчук є членом комісії для визначення державних стандартів богослов’я. Цього тижня до нас завітає ще один член цієї комісії, декан філософсько-теологічного факультету Чернівецького університету, щоби ми могли спільно з представником православного теологічного факультету опрацювати ті стандарти. Отже, саме через цю комісію лежить шлях до державної акредитації богослов’я, і ми будемо старатися на “четвертій передачі” до цієї мети їхати.
– Пройшов час після інавгурації УКУ, на якій представники нашої еліти вітали появу нового навчального закладу. Яке ставлення до УКУ Ви відчуваєте в буденному житті?
– Слова заохочення звучать і далі. Хочу висловити від імені УКУ особливу вдячність за підтримку ЛНУ ім. І. Франка і його ректорові професорові Іванові Вакарчуку, який також є одним із сенаторів УКУ. Декан історичного факультету професор Роман Шуст допомагав розробляти програму з історії для нашого гуманітарного факультету. Із самого початку нашого становлення ми працювали за принципом конструктивної співпраці, а не якоїсь конкуренції. Адже ми, освітяни, і у Львові, і в Україні маємо перед собою неоране поле, що потребує великої праці. Нам приємно, що наші досвідченіші колеги з інших закладів заохочують наші зусилля.
УКУ ніколи не буде великим закладом з огляду на відсутність державного фінансування. Але своїми якісними пропозиціями в галузях, які нерозвинені в українській вищій освіті, або з новими перспективами щодо наявних дисциплін УКУ може пропонувати нові напрямки для розвитку вищої освіти в Україні. Наприклад, наші спроби покращити філологічну підготовку богословів викликають велике зацікавлення. І очевидно, що кожен, хто знайомий з УКУ, очікує від нас певної духовної віддачі. Думаю, що без цього пропадає основна причина існування УКУ. Час покаже, як ми доростатимемо до тієї великої відповідальності. Дай Боже, щоби ми завжди пам’ятали про наш великий обов’язок перед Богом і людьми.
-Дякую за розмову. Бажаю успішного розвитку УКУ.
Розмовляв Влодко ХІЦЯК
Джерело: Арка, Вересень 2002 (№18(52))
