Час рішень. Отець Борис Ґудзяк, ректор Українського католицького університету, доктор церковної історії, про радість, піст та підсумки року

Фінансова криза полонила всі куточки людської діяльності і стала інфекцією, що торкнулася навіть духовної сфери життя. Ми запитали поради в отця Бориса Ґудзяка, як реагувати на останні події та як підготуватися до Різдва. За твердженням Андре Моруа, по-рада – це завжди сповідь. Тому “Пошта” спровокувала отця на незвичну роль сповідача…


Борис Ґудзяк – священик Української греко-католицької церкви, громадський діяч, провідний науковець у галузі церковної історії, ректор Українського католицького університету. Народився 1960 року в США, куди емігрували його батьки. До семи років не знав іншої мови, окрім української. Навчався в Сіракузькому університеті, Університеті папи Урбана в Римі, Папському орієнтальному інституті. Учень Патріарха Йосифа Сліпого. Член Пласту. У 1992 році здобув ступінь доктора славістики і візантиністики у Гарвардському університеті. В тому ж році приїхав в Україну і заснував Інститут історії церкви. Відтоді живе в Україні постійно. У 1993 році очолив комісію з відновлення Львівської богословської академії. У 1995 – 2000 роках – віце-ректор відновленої академії. 2000 року був інавгурований на ректора. Тайну священства прийняв у 1998 році. Організував велику кількість міжнародних наукових конференцій, зокрема “Берестейські читання” {1994 -1996}; чотири томи матеріалів цих конференцій уже вийшли друком і ще два з’являться незабаром. Автор понад тридцяти друкованих праць. Його найбільша праця – “Київська митрополія, Царгородський патріархаті генеза Берестейської унії”.

– Сьогодні всі говорять про занепад духовності у контексті економічної кризи, чи помічали Ви це і яким чином розмежовуєте часто плутані поняття духовності та душевності?

– Я розумію духовну кризу як кризу на рівні глибшого єства людини, там, де в серці кожного поселений Святий Дух. Душевна криза – це у сфері наших емоцій, нашої психіки. Згідно з християнською антропологією, людина має тіло, душу і духа. Звичайно, про це триває складна богословська дискусія. Але для нашої розмови я пропоную саме таку типологію.

Криза духовна – це явище передовсім релігійного порядку, душевна криза – криза думок, почуттів, інтелектуальних моментів, ну і тілесна криза – це, очевидно, фізичний вимір. Хоча ці поняття нероздільні складові цілісного людського пережиття. Перед людиною сьогодні постають виклики кризи на всіх цих трьох рівнях, але вони існуватимуть завжди. Просто ми живемо в такий період, коли людська культура дуже швидко змінюється. За останні 50 років вона зазнала, можливо, більших змін, аніж за попередні 5 тисяч років: у технології, у світогляді, у понятті, ким є людина. Кризові явища, які переживає суспільство і кожна людина в будь-якій епосі, є нормальними. Нині ці явища згущуються, бо продиктовані шаленим темпом змін…

Одним з найважливіших суспільно-культурних переворотів останніх десятиріч, який має революційне значення, є відкриття гідності та можливостей жінки. Світ не маргіналізує жінку в різних сферах, як це було колись. Я думаю, що ми доходимо до більшої толерантності, певної ідеологічної великодушності. Хоча іронією є явище ідеологічної зашореності не лише крайніх консерваторів, а й передовсім значного числа лібералів. Плюсом останніх років є технологічний процес у медицині, який знімає біль і страждання, значно полегшує та продовжує життя. Також наші комунікаційні спосібності… Це все процеси, які відбулися за останні роки. Водночас питання моралі залишилися незмінними. Парадокс модерного світового розвитку в тому, що спочатку людина перейнялася великою вірою у прогрес. Цей прогрес відбувся. Та годі сказати, чи людина стала від того морально кращою. Навпаки, минуле століття нас лякає своїми звірствами. Ми далі мріємо про прогрес, стараємося його проектувати, але на сьогодні панівним понятим є “криза”. Взагалі у перекладі з грецької криза означає “час прийняття рішень”. Криза є доброю нагодою робити висновки, чітко оцінювати ситуацію навколо. Я думаю, що нині нам потрібно проаналізувати, що зробили доброго та поганого. У такий неспокійний час кожен потребує джерел стабільності, основ. Добре себе запитати: а де, властиво, я знаходжу певність і злагоду душі? От туди слід іти. Псалмоспівець пише: “Пізнавай мир   біжи за ним…”

– Ви щойно повернулися зі США і бачили, як на кризу реагують американці, чи відрізняється їхня реакція в останні події від української реакції?

– Годі сказати, чи відрізняється наше ставлення від їхнього. Так, американці зараз трохи шоковані від фінансового колапсу. Вони звикли до певних вигод, а доводиться себе обмежувати. Останні два десятиліття почуття відповідальності та розуміння, що особиста праця кожного є рушієм у великих процесах, затерлися і розмилися. Сьогодні багато американців не свідомі того, наскільки важливий особистий вклад кожного.

Звичайно, мова про кризу лунає в усьому світі. Найперше жаліються на фінансові проблеми, проте є й інші, важливіші. Думаю, що у світі ще не назріла свідомість, що фінансова криза – це лише один із симптомів іншої, глибшої – духовно-моральної. Про ці речі мало хто говорить як в Америці, так і в Україні. Криза духовна спричиняє фінансову, а фінансова впливає на духовність. Це речі, які одна з одної випливають. Такі явища змушують нас задуматись над скоєним, якраз у передчас Різдвяних свят. Особисто я не переконаний, що ця криза змусить глобальне суспільство зазирнути в мральне дзеркало, подивитися у вічі духовній ситуації. Мабуть, ми ще цього занадто боїмося.

– А як би Ви порадили підготуватися духовно до Різдва. Зараз піст, але все менше людей дотримується посту, мотивуючи це тим, що час уже не той…

– Піст – не менш корисний сьогодні, аніж колись. Як кожна класика, популярність якої то зникає, то відновлюється, піст завжди буде актуальним і залишиться ефективним способом підготуватися до Різдва. Зараз важче дотримуватися посту в їжі, оскільки ми не є в монолітних середовищах. Я себе (та інших) стараюся заохочувати до стриманості. Піст пов’язаний з увагою до дарів, які нас оточують. Це боротьба із стихійністю, пристрастями. Для кожного він протікає по-різному. До прикладу, це й стосується їжі: я безпристрасно ставлюся до м’яса, мені його не їсти – не особлива жертва. Але мені важче відмовитися від солодощів. Потреба автоаскези у нас закладена: той, хто висміює піст або просто ним нехтує, можливо, немилосердно себе мучить у спортзалі, де багато поту, немало болю і навіть є небезпека травми. Це взагалі дуже добре, я сам потребую більше такої дисципліни. Але сьогодні, мабуть, втратилося духовне розуміння аскези. Аналітики збігаються в думці, що основна причина фінансової кризи є морального порядку – дика фінансова жадоба, зокрема в банківській сфері: кожен хоче мати швидкий зиск. Ця жадоба спричинила безвідповідальну фінансову поведінку, яка й призвела до краху. Маємо гіркий плід надуживання кредитами. Попри звинувачення Путіна, виняткової провини Америки у кризі немає, жодна країна не має такої монополії ні на чесноти, ні на вади. Частково винен кожен, хто спекулював, хто надіявся на великий результат з малої жертви. А як добре знаємо, ні в Росії, ні як, зрештою, в Україні таких сучасних “економістів” не бракує. Людина є прекрасне, але водночас і слабке сотворіння. Тому така безкоштовна дисципліна., як піст є дуже корисною і потрібною.

Інший спосіб підготувати себе до Різдва – відмовитися від телебачення. Сьогоднішнє телебачення – неглибоке, сенсаційне, спрямоване на дуже поверхневе стимулювання емоцій. Воно породжує неспокій, а ми, зокрема в різдвяний час, прагнемо правдивої радості і автентичного миру. Даймо собі щиру відповідь, коли сьогодні сідатимемо біля телевізора: а чи є він джерелом радості і миру? Якщо ні, то подаруймо собі час і простір на кілька тижнів без цього електронного ідола.

– Якщо розставити акценти у пості, то що має бути головним у цьому списку?

– Напевно, стриманість від негативу, обмов, образ, стриманість один з одним. Адже духовне життя – це стосунки між особами. Для нас, християн, еталоном міжособистісних стосунків є взаємини у Святій Трійці – між Отцем, Сином та Святим Духом, де є легкість, повна прозорість, повна жертва. Піст повинен бути інструментом, який відшліфовує, ушляхетнює людські стосунки, зміряючись до тих, здавалося би, недосяжних, божественних чеснот.

– А що для Вас стало знаковим цього року?

– У цьому році на дуже особистому рівні я ще більше оцінив роль моєї матері в моєму житті. Вона є глибоко духовною людиною. На жаль, має багато проблем зі здоров’ям, їй скоро буде 83 роки. Однак вона живе миром і спокоєм, дуже чітко бачить межі своїх можливостей і не переступає їх, водночас від них не відступаючи. Мама постійно дає життя, ділиться своїм спокоєм, вислуховує по телефону людей, які страждають, відвідує хворих у лікарнях. Цього року, спілкуючись зі мною, вона розповіла мені те, чого я раніше не знав. Це викликало найглибше почуття, яке я пережив цього року.

– Це таємниця, чи Ви можете розповісти…

– … Можу… Після неповних 10 років подружнього життя батьки не мали дітей. Коли мама завагітніла мною, в молитві пообіцяла Богові, що намагатиметься виховати священика. Я про це навіть не здогадувався. Вона ніколи мене до священства не закликала, жодним словом. Священиком я став аж у 38 років. І наприкінці цього року я осмислюю те, що почув кілька тижнів тому. І ще раз переконуюсь, наскільки можна своїм прикладом, без слів, впливати на людей, не змушуючи і не нав’язуючи. Трохи дивно у 48 років відкрити дійсний, але прихований потужний вплив на власне життя.

– Не можу не запитати про ще одну знакову дату цього року: українці пригадують Соломію Павличко, адже в грудні їй могло б виповнитися 50 років. Марія Зубрицька називає її жінкою-вибухом, що, як слід, залишала по собі ідеї. А ким Соломія була для вас, адже ви були хорошими друзями?

– Соломія була людиною, яка вміє радіти успіхам інших. У світі, де конкурентність і потіха з поразок інших є сьогодні дуже частим явищем, вона з ентузіазмом ставилася не лише до своїх проектів, а й до праці дуже багатьох людей. Соломія морально, стратегічно, тактична і нерідко фінансово підтримувала безліч осіб з прерізних середовищ. Її благовоління лишається для мене яскравим взірцем духовної великодушності. Соломія була експліцитним адвокатом Українського католицького університету. Коли ми задумувалися над назвою навчального закладу, цей авангардний літературний критик, засновник українського фемінізму, аргументувала саме за назву “Український католицький університет”. Марія Зубрицька мені згодом розповіла, що в останній розмові Соломія їй та сьогоднішньому міністрові освіти Іванові Вакарчуку немов заповідала: “Підтримуйте Бориса та Український католицький університет”! Вже за тиждень Соломії трагічно не стало… Вона завжди підтримувала і підбадьорювала мене, була у захопленні від семінаристів, студентів богослов’я, з якими перетиналася в Гарвардській літній школі. Вона була незвичайною…

Розмовляла Мар ’яна Вербовська

Джерело: Суботня Пошта, №87 (738). 30 грудня 2008 – 1 січня 2009

Related Posts

Єпископ Борис Ґудзяк: церква має бути незалежною і готовою кидати виклик політикам

Українська Греко-католицька церква підтримує процес об’єднання українських православних церков та здобуття незалежності українським православ’ям, сказав в інтерв’ю Голосу…
Читати повністю