Борис Ґудзяк: «Виховуйте молодь християнами чіткої віри»

– Організація «Українська молодь – Христові» благос­ловить у світ молодіжний часопис «Вірую». Знаючи Вас, пане Ґудзяк, як хрещеного батька мирянського молодіжного руху, як людину, котра словом і ділом намагається відвернути магоду генерацію від спусто­шення душ, хотілося б почути Вашу думку про газету. Яким повинен бути всеукраїнський християнський молодіжний часопис? Чого чекаєте Ви від газети «Вірую»?

– Найголовніше, аби зміст відповідав назві газети. Було б добре, якби часопис оце «вірую» міг твердо і переконливо проголошувати. У сьогоднішній кризовій обстановці є дуже багато зневіри, розчарувань і навіть відчаю. Але християнин, у яких би він обставинах не перебував, повинен завжди жити з надією і чіткою вірою. Про це обов’язково має писати газета.

Буду радий, якщо своїми публікаціями часопис «Вірую» проголошуватиме це гасло провокативно: «Я вірю, я вірю в те і те, я чітко вірю, я пережив і це пережиггя дає мені глибокі переконання. Я з тобою ділюся, а ти?.. У що віриш ти?.. Чи ти віриш, чи хочеш послухати інших, прислухатися до їхнього голосу?.. Читай нашу газету, ми маємо з тобою чим поділитися…»

Отже, «Вірую» повинна робити своєрідний вик­лик читачеві. У доброму розумінні цього слова.

– Дякую. Від ласкавих побажань і намірів перекинь­мо уявний місток до нинішніх реалій. Понад п’ять років тому наша церква вийшла з підпілля. А до того було все: утиски і переслідування, репресії, арешти і заборони. Про це ще неодноразово писатиме наш часопис. А зараз прошу охарактеризувати сьогоднішній період у житті Української Греко-Католицької церкви.

– Україну охопила криза. А вона, оця криза, не може не позначитися на діяльності церкви. Все тут взаємопов’язано. Я хотів би звернути увагу на етимологію слова «криза». У грецькій мові воно означає якесь рішення. Іншими словами, це є пора, нагода, це є час труднощів, але і великих можливос­тей. Церква ніколи не шукає якогось раю на землі. Вона лише сприяє загальному благополуччю. Мета церкви – провадити людей тим шляхом, на якому кожен з нас повинен відчути себе носієм благовісті, євангелії. Незалежно від того, ситі ми чи голодні. Більше того, якщо людина оточена всілякими земни­ми благами, якщо вона не відчуває жодних побутових чи економічних незручностей, така особа віддаляється від Бога, забуває про Небесного Отця. У нас вироби­лася споживацька психологія: якщо маємо певні труднощі – звертаємося до Всевишнього, якщо ж викарабкуємося зі скрути – думаємо лише про себе, про власний живіт. Отже, економічні труднощі, які тепер переживаємо, можуть бути нагодою для духов­ного росту. А церква повинна вести нас, християн, до усвідомлення цієї нагоди.

– Скоро виповнюється 400 років Берестейській церковній унії. Питання події 1596 року неодноразово поставало перед українською суспільністю. Па кожно­му відрізку 400-літньої історії воно трактувалось пе­ршому. Події останніх років, пов’язані зміжцерковними конфліктами, знову ж таки не змогли переконати Україну в доречності, потрібності Берестейської унії. То може це зробить Інститут історії церкви, який Ви очолюєте, пане Борисе?

– Питання доречності унії є своєрідним параграфом до проблеми єдності християн. Поки всі не переконаємося в потребі єдності християн в церкві, то розмови про будь-які унії – теперішні чи історичні – залишаються академічною балачкою.

Мені здається, що наслідки міжконфесійних конфліктів повинні переконати кожного: якщо між християнами немає порозуміння – на цьому терплять всі. Щодо Берестейської унії, то вона (мусимо визнати) не була успішною, бо не змогла привести до всецілого з’єднання Київської церкви. Я надіюся, що 400-літній ювілей унії дасть можливість переосмислити те натхнення, яке було у 1596 році й рівночасно наштовхне нас на думку: чому це натхнення не завершилося?

Скажу ще таке: моделі XVI століття не пасують до сьогоднішніх потреб, до наших обставин. Ми мусимо творити нові моделі. Творитимуться вони лише при співпраці, при взаємному розумінні, при спокійній дискусії. Якщо ж Інститут історії церкви, газета «Вірую» та інші друковані видання і наукові установи зможуть спричинитися до здорової дискусії на цю тему – це вже є початок вірного шляху, початок порозуміння між християнами

– І останнє запитання. Воно в якійсь мірі є логічним продовженням і закінченням попереднього. Нині все частіше лунають заклики до об’єднання Українських Православних та Греко-Католицької церков, до створення єдиного Патріархату Київської церкви. Чи не зарано проймаємося такою ідеєю? Адже зрусифіковані Схід і Південь України часто-густо сприймають греко-католика як ополяченого українця. Що для цього потрібно, аби побороти скривлену уяву наших братів та сестер з Великої України і об’єднатися в лоні єдиної церкви?

– Про таку заповітну ідею потрібно говорити на різних рівнях. Бо наразі між конфесіями, у кращому випадку, панує холодна мовчанка. Признаймося: до структурального об’єднання в єдиний Патріархат ще дуже далека дорога. Але не не означає, що ми повинні відмовлятися від спільних акцій, від спільних християнських заходів. Особливо, коли йдеться про молодь, в якої на душі немає таких взаємних образ, як у старшого покоління. Інститут історії церкви та Богословська Академія, яка відновлюється у Львові, у своїй діяльності будуть сприяти порозумінню між представниками всіх конфесій. Ми повинні виховувати людей християнами чіткої ври. А це неможливо без спільних дій і єднання.

– Дякую за добрі побажання, за щиру і відверту бесіду.

Розмову зів Володимир ГРОМИК.

ФОТО Володимира ДУБАСА.

Джерело: Вірую, 1994 рік


Візитка «Вірую». Борис Ґудзяк – директор Інституту історії церкви, доктор філософії Гарвардського університету зі США. Докторська дисертація: ”Криза і реформа: Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії» (1992 р,). Автор статей, рецензій та матеріалів із загальної церковної історії.

Related Posts

Борис Ґудзяк: «Якщо наше суспільство взагалі не хоче думати, тоді ми приречені»

До вашої уваги розмова з ректором Українського католицького університету отцем-доктором Борисом Ґудзяком, який віднедавна сам став активним користувачем…
Читати повністю