Борис ҐУДЗЯК: Тепер час, аби підростало нове покоління

Передучора в Українському католицькому університеті (УКУ) відбулися урочистості з нагоди отримання ліцензії від Державної акредитаційної комісії на навчання богословів і видачу їм дипломів державного зразка. Це подія, що фактично поставила богослов’я у ряд інших наукових дисциплін. Про значення цієї події і подальші перспективи УКУ “Поступ” розмовляв із ректором Українського католицького університету отцем-доктором Борисом Ґудзяком. 

– Отче Борисе, нещодавнє офіційне визнання богослов’я державною дисципліною сталося досить несподівано. Скажіть, будь ласка, які перспективи це відкриває перед Українським католицьким університетом (УКУ)?

– Так, ми не сподівалися, що де станеться, але не сумнівалися, що мусить статися. Над цим визнанням ми цілеспрямовано працювали протягом десяти років. Стосовно перспектив, то це визнання насамперед зняло певний психологічний бар’єр, що дозволяє тепер перекинути зусилля від змагань за акредитацію на працю. Зараз дуже важливо утверджувати богословський факультет, адже іншого саме такого університетського богословського факультету в Україні немає.

Загалом питання розвитку повноцінного факультету з усіма просвітницькими програмами і публікаціями є дуже трудомістким. Проте ще більш відповідальним є завдання творення школи богословської думки. Інши-ми словами, ми би хотіли, щоби через 15 років німці, французи, італійці чи американці прагнули перекладати наших авторів на свої мови, тому що в наших богословських творах є те, чого світ не може проігнорувати: українська богословська думка дає їм натхнення, певні орієнтири в інтелектуальному і духовному житті. 

– Чи немає тепер планів перенесення або відкриття філіалу УКУ у Києві?

– Ми вже кілька років провадимо курси у Києві. Проте проектувати повноцінно розвинену університетську структуру у столиці наразі не можемо, позаяк не маємо жодного державного чи церковного фінансування. Тобто наш заклад змушений утримувати себе сам. А утримання університету навіть наших масштабів у Києві було би у чотири рази дорожчим, аніж у Львові. Це стосується нерухомості, зарплати і всіх технічних послуг. Тому масштабно розгорнути наш проект у Києві сьогодня ми не зможемо через фінансові причини. Проте це зовсім не означає, що подушки у цьому напрямку будуть припинені. Хоча і повільно, проте зможемо йти до такої великої перспективи, коли згодом можна буде відкрити нашу філію у Києві. Варто згадати, що філії УКУ, засновані ще Патріархом Йосифом Сліпим, є в різних країнах. Наприклад, у Римі, Лондоні, Буенос-Айресі, Філадельфії (США).

– Одним із Ваших головних завдань на ректорській посаді було визнання богослов’я на державному рівні. Сьогодні, коли це сталося і коли до закінчення каденції Вашого керівництва університетом залишається близько двох семестрів, цікаво, чи плануєте Ви і далі керувати закладом, а чи ж думаєте змінити напрямок діяльності?

– Вирішує це питання сенат університету, тобто наглядова рада. Я ж не відмовляюся від перспективи подальшої праці. Одне з перших завдань, яке ставлю перед собою, – це підготовка інших можливих кандидатів на цю посаду. Думаю, що після акредитації богослов’я виховання потенційних кандидатів на ректора належить до моїх першочергових обов’язків. Я кілька разів у житті був свідком, коли керівники чи засновники певних закладів не могли відпустити проваджені чи створені ними – структури. У тому, що це нелегко, я переконався, коли йшов із посади директора Інституту історії Церкви. Тепер пригадую, як не завжди просто це робити.

Вважаю, що час Великого посту сприяє тій аскетичній думці, що наша інституція не закінчується на тобі. Як сказав Іван Хреститель, сповіщаючи про прихід Христа, “тепер час Тобі рости, а мені маліти”. Тепер час, щоби підростало нове покоління. А я буду маліти. Це природний і здоровий процес, і я відчуваю відповідальність супроти молодих людей, не лише щодо студентів, а й стосовно молодших колег. Звичайно, не залишу їх без підтримки. Мені наразі важко уявити життя без УКУ, і про це навіть не йдеться. 

– Ви виросли за кордоном, проте знаєте, якою була українська реальність як до Помаранчевої революції, так і після неї. Які, на Ваш погляд, відбулися зміни?

– Я відчуваю себе львів’янином. І тому прагну плідно працювати для зміцнення цього міста у духовному, культурному та інтелектуальному житті, а може, навіть у політичному та економічному. І відчуваю, що Україна зробила невідворотний крок у напрямку демократії та зміцнення громадянського суспільства. Можна сказати, що і певні моральні чесноти стали ідеалом для суспільства. Можливо, ще не до кінця втіленими, але, зрештою, у цьому світі нічого досконалого нема. Я з великою надією дивлюся на розвиток демократії в нашій державі. І вважаю, що суєта навколо виборів і розпад помаранчевої коаліції не є трагічним чи драматичним явищем. Хоча і жаль, проте, мабуть, так мало бути. І це є частиною труднощів становлення нової української демократії, нової Української держави.

– Отче Борисе, Ви нагадали про вибори. У цьому сенсі пригадалася підписана нещодавно українськими Церквами та релігійними організаціями спільна декларація про невтручання у виборчий процес. Якою є участь університету у виборах? Чи цей заклад також прагне відмежуватися від виборів або ж, навпаки, бере активну участь?

– Щодо цього питання, то ми маємо підписаний документ, який би був цікавим для опублікування. Більше як рік тому, ще перед минулими президентськими виборами, передбачаючи події, котрі наближаються, і переживши 2001 року певний тиск під час акції “Україна без Кучми”, а також усвідомлюючи проблеми парламентських виборів, 2002 року наш ректорат підготував документ про ставлення Католицького університету до політичних процесів.  

Цей документ розглядав наш сенат, і ми діємо за його принципами. У ньому йдеться про те, що УКУ як інституція не підтримує жодної партії чи кандидата, але може бути місцем обміну їхніх думок. І хоча у стінах закладу можуть виступати ті чи інші кандидати, проте не з прямою агітацією, а лише ознайомлюючи зі своїми програмами. Натомість кожен член університетської спільноти має право так ангажуватися у політичне життя, як підказують йому розум і совість.

Щодо мене особисто, то тут діє окрема постанова, бо я не тільки ректор, але й священик УГКЦ. Думаю, це дуже правильно, що Блаженнійший Любомир і наш Синод забороняють священикам виявляти будь-яку публічну церковну підтримку того чи іншого кандидата або партії. І я стараюся совісно дотримуватися цієї здорової заохоти Церкві бути Церквою.

– Відтепер Ваші студенти отримали додаткову нагоду для радості. Чи є у Вас особливі побажання з цього приводу для тих, хто вже закінчив або ще тільки має намір стати студентом УКУ? 

– Моє побажання сьогоднішнім студентам – аби вони максимально користали з цієї нагоди і вчилися. Ставали добрими богословами, що означає не лише завоювання певних знань чи інтелектуального простору, а й вимагає втілення Божого слова в особисте життя.  

Щодо майбутніх спудеїв, то надуюся, що вони матимуть ту ж відданість і такий же духовний азарт, який був притаманний тим, котрі виступали в УКУ протягом 12 років на програму, що не була визнана. Надіюся, наші благослови будуть завжди готові плисти проти течії цього світу, працюючи для покращення його життя, для загального добра людей, які живуть у ньому. 

Розмовляв Володимир Перегінець 

Точка зору. 11-12 березня 2006

Related Posts

Борис Ґудзяк: У цей передріздвяний час нам важливо задуматися – як зробити так, щоб не було війни всіх проти всіх

Єпископ УГКЦ та президент Українського католицького університету переконаний, що сьогодні Україна потребує динамічного реформування, а не революційних поривів.…
Читати повністю