Чи справді греко-католики та православні не можуть жити дружно?

«Рим — теза. Константинополь — антитеза. Київ — синтеза». Ця фраза, яка прозвучала нещодавно на святковому концерті з нагоди 400-ліття Берестейської унії, на мій погляд, якнайкраще підходить до теми нашої розмови з доктором Борисом Ґудзяком, віце-ректором Львівської богословської академії, який повернувся з чергової зустрічі Студійної групи Київської Церкви, що цього року відбувалась у Константинополі. Адже мова про єдність, про можливість примирення того посвареного християнства, яке, так і не розв’язавши цієї основної проблеми, вступає у своє третє тисячоліття. Бо хіба це не парадокс, коли в одній державі — чотири патріархи, чотири релігійних конфесії, розділених сьогодні дрібними чварами, а насправді ж молимось одному Богові, визнаємо одні її ті ж Святі Тайни, Правди. Віри. Як вийти із цієї ситуації, де шукати відповіді на не питання про єдність, котре має стати національною ідеєю України, нашою дорогою до Храму?

— Нас, Студійну групу Київської Церкви, до складу якої входять єпископи, священики, миряни-богослови УГКЦ та православних Церков під юрисдикцією Константинопольського патріархату (із США, Канади, континентальної Європи), надзвичайно хвилює це питання. До речі, мета групи, яка створена три роки тому, — дослідити питання, чи могла би УГКЦ відновити зв’язок з Константинопольським патріархатом, не розриваючи зв’язків з Римом і залишаючись під його підпорядкуванням.

Ми мали розмову і з Папою Римським, і з Константинопольським патріархом.

Цьогорічна зустріч Студійної групи Київської Церкви відбулася на острові Халкі в Мармуровому морі, що неподалік від Константинополя. Мова йшла про модель Церкви, яка розвинулася в Антіохійському патріархаті (на території сучасної Сирії), де Церква також поділена на греко-католицьку та православну. Антіохійський патріархат — один із найдревніших, і греко-католики та православні там уже давно мають спільні стосунки. Торік члени Синоду Антіохійської Греко-Католицької Церкви підписали заяву, згідно з якою вони висловлюють єдність ліри зі своїми православними братами. Це важливий захід для відновлення євхаристійної єдності між членами фактично однієї Антіохійської Церкви, яка була поділена. Цей документ ми обговорювали досить докладно, схвалили цю ініціативу і розвинули думку, чи не могли б такі ініціативи розвинутися в нас. Але такий діалог, як наш, вимагає часу, терпеливості. Ми не очікуємо, що відразу будуть якісь результати на церковному рівні.

На цій зустрічі знову проявилася добра атмосфера, позитивні наміри, скріпилася та дружба, яку ми розвиваємо вже четвертий рік. Ми мали досить часу на особисті розмови, науковці ділилися своїми інтересами. Отже, скріплюється зв’язок на людському рівні, і це є дуже важливо.

— Та все ж, якими є основні розходження між католиками і православними? Більшість пересічних людей, мирян, які в різкий спосіб воюють ще за храми і вішають один одному ярлики, не знають про це.

— Основне розходження між католиками та православними стосується розуміння ролі Єпископа Риму у Вселенській церкві. У середньовіччі Єпископ Риму, тобто Папа Римський, став найвищим авторитетом у західній культурі, і ту роль, яку він виконував на Заході, де були інші обставини, не сприймали на Сході. Це основне питання, бо інші є другорядні.

У минулорічній енцикліці “Щоб усі були одно” Папа Римський звернувся до провідних богословів світу з проханням представиш і и свіжі думки, осмислиш роль Римського Єпископа так, щоб це служіння першенства в церкві було знаком загального єднання, а не основною суперечкою. Дуже шкода, що помер провід-ний член нашої групи, колишній митрополит Вінніпезької греко-католицької митрополії Максим Германюк, видатний бібліст, богослов, який мав читати основну доповідь на цю тему на зустрічі в Оттаві.

— Які є ще розходження між католиками і православними?

— Є трошки інше розуміння походження Святого Духа, поняття про чистилище. У православному світі нема свята непорочного зачаття і є трошки інше розуміння Успіння. Але, думаю, що жодний православний не заперечить тої правди, яка стоїть за західною практикою свята Непорочного Зачаття Адже на Сході Богородиця шанується не менше, ніж на Заході. Це ж не таке розходження, як у католиків з протестантами, котрі не відводять Марії основної ролі у духовному житті.

— Чи є якась різниця в порядку прийнята Святих Тайн? Наприклад, багато мирян не розуміють, чому греко-католицький священик повинен одружитися (якщо він не прийняв целібату) до прийняття тайни священства?

— Це канонічний порядок, цілком другорядні речі. На Заході в першому тисячолітті клір був одружений, потім з’явилася практика загального целібату. Це не означає, що в Західному християнстві в майбутньому не може не відновитись одруження священиків. Це є питання церковної дисципліни, а не Божого закону. І навкруг цих питань може бути різноманітність, не мусить бути одностайність у цілому християнському світі.

— А погляд на сім’ю? Тут є розбіжності. Православна Церква може повторно вінчати.

— Це складне питання. Католицька церква дуже строго розуміє Христові слова “Що Бог з’єднав, людина нехай не розлучає”. Ця злука може відбуватися лише один раз. У православному світі вважається, що можна вдруге одружуватися, але це друге одруження ніколи не має цього торжества, що перше. Навіть у самому обряді вінчання вже нема корон, нема того празнику. Православна церква допускає повторне одруження у чітко визначених випадках як поблажку слабкій людській вдачі. Католицька церква вважає, що ця обітниця, ця присяга, ця тайна є унікальна, її не можна повторювати.

— Чи є якась різниця в літургії?

— Якщо хтось хоче зрозуміти східну і західну літургію і їх порівнювати, набагато більше вражає їх подібність. В основі — ця сама віра в тайну євхаристії, ці самі частини: є підготовка, літургія слова; читання Євангелії і потім проповідь, ісповідь віри, освячення дарів, Господня Молитва, причастя і подяка. Ця основна структура є спільна. А різниці — хіба що культурні.

Наш молитовний етос, наша культура дуже під впливом візантійської традиції. Тому ми, навіть будучи греко-католиками, маємо стільки спільного з Царгородським партріархатом. Тому Студійна група Київської церкви вважає дуже важливим відновлювати ці зв’язки. Мусимо пам’ятати, що наші літургійні, молитовні категорії ми отримали від Візантії. Будучи від неї від’єднані, ми десь втрачаємо частину себе, ми є розділені самі в собі. Звичайно, це не означає, що ми маємо втрачати зв’язки зі Заходом.

— Чи вірите ви у те, що досягнете мети своєї діяльності?

— У справі поєднання немає і не може бути готових рецептів, та й це не є лише людська дія. Це поєднання може доконати лише Святий Дух. І першою передумовою християнського поєднання є відкритість наших сердець до дії Святого Духа. Перепоною є твердість наших сердець Поєднання вимагає перш за все покаяння, визнання своєї вини цьому трагічному розходженні.

Розмову вела Надія ПАСТЕРНАК

Джерело: Експрес, 28 липня 1996 року

Related Posts