Владика Борис Ґудзяк: “Правдива свобода – це воля чинити добро”

21-23 березня відбулася друга частина реколекцій, які архиєпископ Борис Ґудзяк провів на запрошення єпископа Саскатунського, адміністратора Торонтонського владики Браяна Байди. Вони відбувалися українською. Пропонуємо короткий конспект і відео.

День 1 

Переживаємо непрості часи. Є багато страху і непевності, ми відмежені від нормального життя в Церкві. Багато хто живе в тривозі і зі страхом в душі. 

Бажаю, щоб після цих реколекцій ми могли стрійкіше стояти, не боятися, жити вільно, з певністю, що Господь діє сьогодні не менше, ніж колись, і саме сьогодні ми покликані відповідати на Божу дію.

Коли я був малим, то всі ходили до церкви, культури були християнськими, і вони нас несли. Сьогодні зовсім інакше, виглядає, що культура кидає виклик нашій вірі. Церква має звільнитися від ностальгії про “золоті часи і велике минуле”.

У модерності панувало переконання, що ми розумом можемо осягнути все. Була навіть віра у соціальний прогрес, що зможемо згідно з правилами вести суспільство у краще майбутнє (комунізм). Комунізм – це наскрізь модерна концепція.

Раціональність відсунула Бога: може Він десь і є, але далеко, а все діє за законами природи. 

Наша віра пропонує, що Господь тримає у правиці світ, який ми розумом пробуємо обійняти. У ньому Він створив нашу маленьку планету, де зараз є 7 мільярдів людей, і цікавиться кожним і кожною з нас.

У нашому Бозі три Особи і з волі Бога-Отця Син Божий стає людиною у цьому маленькому світі – у певний час, у одній культурі. Людська логіка такого не могла придумати.

Цей прекрасний світ і людина створена Богом позначена нашим гріхом. У світі є гріх. Бог дав нам свободу і ми раз за разом, вільно вибираємо шкідливі речі, робимо погані вчинки. Наша віра нас вчить, що бачачи нашу безпорадність і нездатність вийти з кола гріха, Бог, що створив цей колосальний світ, стає людиною, бо Він прагне сопричастя. У самому Бозі, у стосунках трьох Божих осіб, є ідеальне сопричастя. Бог прагне, щоб ми жили у добрих стосунках, у любові. Коли нам не вдається Бог придумує комунікацію – стає людиною. Це прийняти непросто, це щось радикальне – невимовна, безумна, нелогічна любов.

Божий Син бере на себе наш гріх і нашу смерть, яка є наслідком гріха

Важливо у час науки і змін культури, зрозуміти наскільки наша віра — це велике, радикальне, делікатне таїнство.

Наша комунікація — це не метод духовного зростання, а суть духовного зростання. Наша відкритість на іншого робить нас схожими до Бога.

Свідомість про цю радикальність, парадокс і глибину таїнства, безмежну любов має нас заспокоювати. Господь нас любить і прагне, що ми з Ним спілкувалися, щоб ми вийшли зі стилю гріха. 

Ми каємося та ісповідуємо наші гріхи у світлі Божої Любові. 

День 2

Історія нашого спасіння – це є віддзеркалення цієї природи Божої, через яку Господь любить.  Через яку Господь дає іншому, ділиться, жиє для іншого. В самій особі Бог є в оцій динаміці. Між трьома особами є ділення, давання, сопричастя і Господь творить людину, щоб жити у цій динаміці. Щоб помножити радість цієї спільності. 

Ми, люди, маємо схильність до гріха і історія нашого спасіння, ціла історія Святого Письма, те все, що описується в літургійних текстах, у нашому богослов’ї, те, як ми молимося у цих днях Великого Посту змальовує цю неймовірну Божу любов, яка дає не лише перший раз Адамові, але через яку Син Божий стає другим Адамом, стає людиною. 

В думці, помислі Божому, у його план спасіння є зближення і навіть ототожнення з людиною. Бог бере на себе нашу тотожність, нашу ідентичність, щоб якнайкраще, якнайбільш переконливо комунікувати з нами.

Ми є створені свобідні. Ми є вільні. І Бог радикально шанує цю волю, яку він нам дав. Бог дозволяє нам вибирати так, як ми собі бажаємо. Бог дозволяє нам відвертатися від нього, і це є досить така приголомшуюча дійсність. 

Сьогодні є дуже багато нерозуміння свободи. Свобода – це є думка, що я можу робити що хочу. В якійсь мірі це права. Але правдива свобода – це воля, щоб чинити добро, давати життя, ділитися, помножувати різні житєдайні явища, різні життєдайні речі. Але свобода – це є можливість рухатися в інший напрям. І Господь це шанує. І тому, що наша свобода є такою високою цінністю в Божих очах, Його комунікація з нами є через пропозицію любові. 

Бог силою не хоче нас спасати, приводити до любові, до щастя, життя д нимю Силу Бог має. Але Бог не може шанувати нашу свободу і одночасно заставляти нас  Його любити. Це є або – або. Тоді вже ми не є свобідними, і тоді це не є любов. Бо любов – є вільним даром. 

Для Бога у нашому спасінні центральна цінність – це шанування нашої тотожності. Він нас створив на свій образ, на свою подобу, зі свободою. І ця свобода має зберегтися. Іншими словами, Його спасіння має бути пропозицією, яку ми можемо вибрати або не вибрати.

Господь був досконалим морально. Він був без гріха. Але це не означає, що він оминув труднощі людського життя. Ми не маємо відеорядку, запису цілого життя Ісуса з Назарету. Але ті епізоди від народження, від паломництва підлітка до Єрусалиму з батьками, до різних слів, дій, відношень, які розкриваються перед нами в Євангеліях, коли розкривається публічна місія Ісуса, показують, що Ісус жив людським життям.

Син Божий молився як людина, будучи людиною. Він ніколи не переставав бути Сином Божим, який є досконало об’єднаний з Отцем. Але в таїнственний спосіб ставши людиною, навіть молитва Ісуса Христа, СИна Божого відбувається у формі, яка є властива людині. Ісус зазнавав спокуси, сумнівів. Ми бачимо, як. Гетсиманському Саду Богочоловік модиться: «Відверни від Мене цю Чашу, але якщо це Твоя Воля, Отче, то Я її прийму». Тобто, є людський сумнів, але досконалий Божественний послух Сина у відношенні до Отця. І остаточно цей Боголюдський досвід завершується поринанням у нашу смерть. У результат нашого гріха без гріха.

Ісус бере на себе відповідальність за гріх не маючи відповідальності за гріх. І своєю Божественною присутністю, сходячи в царство смерті і гріха, ми бачимо, що Він нищить це царство.

Не раз в останні десятиліття десь на летовищах, в телебаченню, в різній комунікації я зустрічався з тезами нових атеїстів Ті книжки, які пишуть, що все погане походить від релігії… Думаю, що ви тих авторів бачили і знаєте. Дивився я на дебати агностиків – тих, які не вірять в Бога. І я не знаю як логікою переконувати. Можливо й не можна, не вдається. Але мене переконує логіка любові в історії спасіння. Мене зачаровує, мене надихає, мене зупиняє у сумнівах Божа інтимність людини. Бажання Отця послати свого Сина, щоб він жив нашим життям і впровадив нас через цю солідарність з цього циклу гріха і смерті.

Мене захоплює те, що Бог хоче бути моїм братом. Мене захоплює те, що Бог, стаючи моїм Братом і стаючи Братом для кожної жінки і чоловіка кличе мене пізнавати у кожній особі сестру чи брата. Мене захоплює, що Бог так шанує мою, нашу з вами свободу. Що він не нав’язує, а щось пропонує. Мене захоплює, що це не є якийсь чіп мені підставлений під шкіру, чи якийсь спецефект з великою рекламною пропагандою, а це є тихий меседж Божої близькості, Божої солідарності. 

https://www.youtube.com/watch?v=s9FiIsEdMOo

День 3

Остаточно цей Великий піст і наша з вами місія кличе нас до стосунків, до відношення з Богом Отцем через Сина у Святому Дусі.

Велика частина уваги, внутрішніх думок є обумовлені житейськими планами. Вони мають низьку стелю, ми не завжди дивимось догори. Опускаємо деколи голову і нам здається, що маємо тягнути плуг. Опускаючи голову і тягнучи тягар нашого життя ми живемо в ілюзії самодостатності. Чи ми стараємось зловити погляд Небесного Отця?

Цей рік є запрошенням відкритись на волю, погляд, благословення, гостинність Бога Отця. Якщо ми уважно читаємо Євангеліє, молитовно входимо в місію Ісуса, ототожнюємось з Ним, то ми бачимо, що все основне в місії нашого Спасителя відбувається у відношенні до Отця, силою Святого Духа. 

Ісус не є солістом, не працює самотужки, Син Божий не є актором, який виконує детерміновану Йому роль. Отець послав Сина, Його місія має за мету з’єднатись з людством через конкретне втілення Сина і за руку привести людину Додому – туди, де є добре, туди, де є правдиво, туди, де є справедливо. 

Ісус увійшов не лише в наше життя, Він увійшов у нашу біду, наш гріх, нашу темноту. Ісус конфронтував людське відкинення Божої Волі. Він конфронтував впертість, страх, агресію, у кінці він випив чашу до дна – прийняв нашу смерть.

Поставте себе в Особу Христа, коли Його зраджують, коли Він молиться, коли діалогує з Отцем, коли Його судять, бичують, коли Його прибивають до хреста, коли Він конає в жахливий спосіб. Усвідомте в думці і душі, що я в Христа хрестився, що я в Христа зодягнувся, я є Ісус. У момент свого найбільшого страждання Ісус інтенсивно спілкується з Отцем. На Тайній Вечері Він передає апостолам своє Тіло і Кров і йде в останню перед страстями духовну молитву, призадуму, спілкування з Отцем, яке є про завершення Його Місії. Ця молитва є боротьбою з дияволом, пеклом, гріхом усіх часів і усіх людей. Ми бачимо, як Він звідти виходить спокійний, прийнявши волю Отця, є в глибокій певності, бо Син має Батька, Ісус знає, ким Він Є. 

Син Божий як людина тягне ціле людство: тебе і мене. Це змагання, на яке ми самі не здатні, але яке в Ньому через силу Святого Духа ми долаємо. Долаємо свою неміч, ницість, зради, гріх і навіть смерть. Для чого? Щоби бути з Отцем. Де? У домі Отця. Як хто? Як брати і сестри Ісуса, ототожнені з Ним, які стають дітьми Отця, відновлюються в синівстві. Давайте призадумаймось, чи більше часу ми є в цьому Таїнстві, чи ми десь низько, у своїх калькуляціях, схемах, проектах. Будьмо там, звідки пояснюється ціле наше життя і ціла наша майбутність.  

Можливо у нашій історії батьківські постаті, люди, які мали авторитет, хотячи або нехотячи були Юдами в житті. Можливо заздрили Вам чи віддавали Вас в руки якоїсь влади, яка знущалась. Лише у Христі через силу Святого Духа ми можемо це прощати, щоби бути Сином перед Отцем, приймаючи повноту дійсності Ісуса Христа, приймаючи те, що Він для нас є братом. Приклад Ісуса є не лише меседж, методологія, спосіб наслідування, Його приклад є те, з чим я маю з’єднатись. Ісус, який з’єднується зі мною через Таїнство Хрещення, понесе мене, Він мене всиновлює і доводить до повноти буття перед Отцем і у домі Отця. 

Прощається не лише тим, які не відають, що роблять, а прощається тим, хто кається. Це одна з головних тем посту. Багато нашої зрілої постави розвивається, коли ми живемо Єфремовою молитвою. Це не просто, можна лише в Святому Дусі казати: «Так Господи, Царю, дай мені бачити свій гріх». Коли ми бачимо Боже Милосердя до нас, тоді ми живемо надією навернення інших грішників. Це велика тайна Божої Любові, що Бог любить грішників.

Коли відчуваєте злість, ідіть у кімнату і зробіть три поклони, якщо злість не відходить зробіть ще п’ять, якщо далі є злість ще десять поклонів. Якщо зробите двадцять п’ять поклонів, то злість вже буде іншою. Наша злість ситуативна, побачите, що після 50 поклонів будете з себе сміятись. 

https://youtube.com/watch?v=Didyp0MxCVE
Related Posts