«В соборі святого Петра ми пережили те, чого прагне євромайдан», – владика Борис Ґудзяк

Це римське святкування обіймає різні контексти, і особливо те, що зараз відбувається в Україні. Цей досвід, цю модальність, цей стиль і стан слід переносити на наші майдани, на нашу еліту, передавати нашому народові.

Серед голосних, яскравих та напружених євромайданів в Києві, Львові, різних містах України, в різних країнах та континентах та в атмосфері похмурого пізнього листопада відбулася подія, яка могла в контексті загубитися, проте залишиться записаною в історії: за головним престолом в Соборі святого Петра, який стоїть над гробом учня, якого сам Христос назвав скелею- неріжним каменем Церкви, Блаженніший Святослав (Шевчук) у співслужінні з кардиналом Леонардо Сандрі, префектом Конгрегації східних Церков, 30 архиєреями, 220 священиками, в присутності близько п’ятьох тисяч вірних, що приїхали на відзначення празника і 50-ліття перенесення мощей святого Йосафата Кунцевича. Дозвольте поділитися персональним репортажем цієї знакової події.

Літургія відзначалася миром, благоволінням і віддзеркалювала юну Церкву, очолювану ще молодим главою і отцем, яка швидкими темпами доростає до зрілості. В світі, який позначений війнами і конфліктами етносів і народів, конфесій та культур, статей і поколінь, в якому Україна доволі конвульсивно крокує у паломництві до зрілої державності і демократії, Українська Греко-Католицька Церква виявляться щораз чіткішим, реальним і переконливим символом нормальності.

Богослужіння під куполом Мікеланджело, на престолі під балдахіном Берніні, було дійсно Службою Божою. Було майже фізичне відчуття, що на учасників спливав єлей миру і радості. Вірні, багато з яких були у вишиванках, сіяли усмішками. Від молодих і літніх можна було почути добрі слова – благословення, про їхні світлі пережиття, про життя, зрештою, один про одного.

Під час Літургії Блаженніший Святослав у проповіді зосередився на постаті святого Йосафата Кунцевича, який був і залишається знаковою фігурою в церковній історії та на питанні відчитування знаків часу. Християни покликані шукати, відновлювати і плекати єдність церковну, громадську національну – шукати цю єдність у Христі. Ця перспектива, на якій акцентував сам Другий Ватиканський Собор (1962-1965), залишається важливою і сьогодні. Знаком часу були ініціативи, які започаткував 50 років тому колишній в’язень Гулагу, митрополит і Верховний Архиєпископ, згодом Кардинал і Патріарх Йосиф Сліпий, що був визволений з радянських таборів в 1963 році і взяв участь у другій сесії Собору. Серед перших його кроків був глибоко символічний соборів виступ про катакомбну Церкву, про «ріки крові та гори трупів» українців в ХХ столітті, та проголошення створення УКУ, 50-ліття якого відзначатиметься в Римі цього тижня.

Після Літургії, оскільки було чимало часу перед приходом Вселенського Архиєрея Франциска, Блаженніший Святослав мав нагоду представити вірним єпископів, окремих священиків, привітати монаші чини і згромадження, привітати всіх вірних. Мене особливо вразило, що багатьох з них він називав по імені та додавав теплий, особистий коментар. Якщо Богослуження було дуже піднесене і урочисте, цей момент спілкування був наскрізь безпосереднім і родинним, що особливо гостро відчувалося у цьому величному храмі Вічного Міста. Переживши спільну молитву, люди знайомилися між собою, пізнавали одне одного в храмі, в Христі.      

Папа Франциск бадьорим кроком піднявся по сходах до головного престолу і привітав всіх українською мовою словами «Слава Ісусу Христу».

Блаженніший Святослав подякував папі Франциску за можливість служити за папським престолом, за його увагу і присутність. Опісля він звернувся до питання патріархату. Глава нашої Церкви згадав про внутрішні і зовнішні напруження, які були в 70-тих та 80-тих роках щодо цього питання, але наголосив, що сьогодні свідомість патріаршого статусу є дійсністю УГКЦ. Він описав історичну траєкторію розвитку нашої Церкви до патріархату, пояснюючи свідомість патріаршої Церкви, представників якої папа міг бачити перед собою в соборі. Блаженніший покликався на Блаженного Івана Павла ІІ, який заохочував нашу Церкву «настоювати в святий спосіб». У промові не було риторики вимог чи змагань, а саме так це питання часто представлялося в минулому, а вона зосереджувалася на усвідомленні реальності, якою живе наша Церква.

Блаженніший Святослав, який ще зі свого служіння в Аргентині знав майбутнього папу, щиро і безпосередньо з чіткістю, духовною зрілістю і синівською пошаною промовляв до наслідника апостола Петра.

У своєму слові Франциск говорив про святого Йосафата Кунцевича і важливість єдності. Крім слів, особливо важливими були його жести і дія. Папа зійшов з підвищення престолу і обійшов по передньому півколу присутніх єпископів і священиків, вітаючись з кожним, виявляючи щире бажання бути з нами, іти до нас, стати серед нас.

Сьогодні перед нами багато питань – духовних, екзистенційних, соціальних, політичних. На деякі з моїх особливих питань відповідь прозвучала під час Літургії в соборі святого Петра. При головному престолі над гробом первоначального апостола, під  балдахіном Берніні та куполом Мікеланджело молилася мала, ще вчора люто переслідувана, але сьогодні відроджена і зріла Церква.

Це римське святкування обіймає різні контексти, і особливо те, що зараз відбувається в Україні.

Адже деякі речі стають зрозумілішими лише через глибокий досвід, а не декларації. Сьогодні люди в Україні хочуть єдності, нормальності, миру, краси і гідності свого життя – це все було на Літургії в соборі святого Петра. Цей досвід, цю модальність, цей стиль і стан слід переносити на наші майдани, на нашу еліту, передавати нашому народові. Те, що ми пережили в соборі святого Петра є прототипом того, що бажають наші серця і наші душі. Це те невловиме, чого хоче сьогоднішній український всюди присутній євромайдан. Я щиро пропоную політикам і громадським лідерам черпати з глибокої криниці, бо сьогодні наш народ вже далі не захоплюється деклараціями, а хоче бачити цілісне втілення висловлених принципів та ідеалів і їх особисто пережити. Послухаймо нашу молодь, пригляньмося до їхньої постави і ми багато чого зрозуміємо.

владика Борис Ґудзяк
Джерело: risu.ua

Related Posts

Дослідження живої історії підпільного життя Української Греко-католицької Церкви 1946 — 1989

Розпад Радянського Союзу ознаменував початок доби нових політичних, культурних, соціяльних та економічних можливостей. Драматичні зміни у Східній Европі…
Читати повністю