Надія посеред глобальної пандемії

Втомлене примусовим карантином та страхом через щоденні новини про все нові і нові смерті, людство маневрує через рік випробувань, яких ніхто з нас ще не досвідчував. Ми тужимо за надією, нормальністю, свободою, з усіх сил прагнемо нарешті видихнути, розправити крила, вирватися з обмежень. А багато-хто молиться, щоб просто вижити.     

За щасливим збігом обставин ми зараз перебуваємо у різдвяному часі — часі очікування і натхнення, коли задумуємося над здобутками року, що минає, та отримуємо впевненість, що наші найглибші бажання сповняться. Незважаючи на підводні камені, втрати та депресивну трясовину, 2020 року ми отримали небувалу нагоду справді зосередитися над найважливішими духовними питаннями. У що ми віримо і на що надіємося? Що є справді цінним і життєдайним? Яким є правдиве значення Різдва? Якщо по-чесному, чи нам справді потрібні численні різдвяні вечірки? Що таке Різдво? Колядки, кутя і подарунки? Чи ж це реальна Присутність?

Сподіваюся, що для вас карантинні обмеження, відсутність можливості подорожувати і відпочивати не стали однозначним негативом. Адже ця криза може стати нагодою для великих особистих відкриттів та глибоких духовних пошуків. І, можливо, перемог — великих і малих.

Мені ці особливі місяці принесли чимало благодатей. На вимогу лікарів скористався карантином, щоб попрацювати над своїм здоров’ям. Зараз важу майже стільки ж, скільки в університеті — це одна з моїх маленьких перемог. Важливіше: протягом карантину ми з владикою Андрієм та гостями, що карантинували з нами протягом тижнів і місяців, щоранку і щовечора молилися у нашій домашній каплиці, яку ми нещодавно оновили. Ми молилися за тих, хто найбільше страждає — за потребуючих, за хворих і при смерті, за бідних, тих, хто втратив роботу, і за усіх вас, хто просив про молитву. Протягом цього бурхливого року ми особливо зосереджено молилися за соціальну та расову справедливість, медичних працівників і поліцейських, за мир і спокій в Америці, Україні, Вірменії, Азербайджані, Білорусі, Ефіопії, Гонконзі, на Близькому Сході та у всьому світі. 

Напередодні Різдва Христового молюся, щоб ми могли вповні скористати з можливостей глобального неспокою, щоб зупинитися, зосередитися і відкрити свої серця до приходу Спасителя. У цьому полягає наша справжня різдвяна надія, у час, коли ми блукаємо розгублені і пригнічені — стрінути Дорогу, Правду і Життя (Ів. 14,6).  

Син Божий вказує нам шлях, сходячи до низу, умалюючи себе. Це виглядає контрінтуїтивно. Ми ж радіємо, коли наші оцінки, банківські рахунки і заощадження високі і ростуть. Однак історія нашого Спасіння починається з того, що Бог нисходить до нас. Це парадоксально, як часом видається наша віра. Ми віримо в Бога, який став людиною і заради нашого відкуплення віддав своє життя.

Господь всюди і завжди сущий! У наш час, під час цього турбулентного року, Він сходить і оселяється в убогій стаєнці. Господь нас закликає йти за Ним, спускатися донизу і піднімати убогих, тих, хто страждає і бореться за життя. Разом із Тим, Який вказує нам шлях, нахилімося до рівня опущених, забутих і маргіналізованих, щоб допомогти їм піднятися, як Господь щоразу допомагає кожному з нас.  

У часі замішання сам Ісус є Правдою і нас обдаровує правдою. Ця правду не відповідає на питання “що?”, а “хто”? Наша Правда — Особа. Сам Господь, Який любить, Який близько, Який з нами, коли нам важко і боляче.

Серед темряви цього, для багатьох безпросвітного року, Христос є світлом — тихим, теплим, світлом незахідним і вічним, що освічує дорогу до миру, краси і блаженства.

Молюся, щоб ви і я могли відкритися до Дороги, Правди і Життя, яке гряде до нас. Тут і тепер. 

Мараната! Гряди, Господи!

Related Posts