Отець Борис Гудзяк: “Ідеальний студент має бути вільною людиною”

Багатьом львів’янам ректора Українського католицького університету отця-доктора Бориса Гудзяка представляти не треба. Для тих, хто знайомиться з ним уперше, кілька рядків з біографії. Народився у США в родині українців. Закінчив університет в Сиракузах, семінарію у Римі, захистив докторську дисертацію в Гарвардському університеті. У 1993 році приїхав в Україну й організував Інститут історії Церкви, працював над відновленням Богословської академії та створенням УКУ, який нині очолює.

– Зараз ви є ректором Украї­нського католицького універси­тету. Чи це найголовніший про­ект вашого життя?

–   Час покаже… Якщо моє життя закінчиться завтра, то можна вва­жати, що УКУ є одним із найголов­ніших моїх проектів. П’ятнадцять чи двадцять років тому, коли я закінчував університет, а потім семінарію в Римі, та навіть тоді, коли приїхав в Україну, не думав, що в такий спосіб буду причетний до УКУ у Львові. Створення УКУ вимагало чималих зусиль. Це був надзвичайно складний і водночас важливий проект.

При вступі в Український като­лицький університет чи до семі­нарій завжди є великий конкурс. Якщо порівняти нас із західним світом, то можна сказати, що мо­лоді українці мають велике зацікав­лення богословською наукою, хо­чуть поринати в глибини христи­янської спадщини і відповідати на постмодерні глобальні виклики.

–   Що нового ви хотіли внести в систему освіти України, ство­ривши УКУ?-

–   Будь-яка реформа – це певною мірою повернення до дже­рел. УКУ є особливий тим, що тут основна увага зосереджена на гу­манітарних дисциплінах, на прин­ципах і підвалинах історико-філософських та богословських глибин. Працюючи над навчальною програ­мою, виходили з того, що людина, яка хоче займатися переважно істо­рією чи філософією, в першу чергу мусить оволодіти предметом дослідження. Вона повинна уважно читати тексти, документи, чітко аналізувати, а для цього необхідно володіти іноземними мовами. І тих мов у своєму арсеналі випускник вищого навчального закладу пови­нен мати не дві-три, а п’ять-шість, а то й більше.

Текст, над яким працює інте­лектуал зі сфери гуманітарних наук, не є лише письмовим мате­ріалом. Це – образ, звук, музика, мистецтво, це є своєрідне куль­турне полотно, яке нас огортає. Також спеціаліст-гуманітарій пови­нен заглиблюватися в суть людсь­кого життя, а це також повернен­ня до етимології слова. І тому, окрім ретельної підготовки – філо­логічної, історичної, філософської, богословської – наша навчальна програма, виховний підхід зосе­реджені на тому, щоб стимулюва­ти молодих людей до розуміння духовних істин, динаміки співвідношень між людиною і Бо­гом, людиною і ближнім.

Якісний навчальний заклад по­винен навчити людину вчитися. Людина мусить вміти вирішувати конкретні завдання, хоча ніколи не можна передбачити усі пробле­ми, які з’являтимуться на її шляху протягом цілого життя.

–   Чи зрушилася справа з ак­редитацією УКУ?

УКУ вже акредитований як на­вчальний заклад і акредитована його історична програма гумані­тарного факультету. Попри те, що наша богословська програма та дипломи УКУ загальновизнані за кордоном, в Україні, на жаль, ця богословська програма ще не ліцензована. Ми над тим працює­мо. До Міністерства освіти подано перелік навчально-наукових дисциплін, але поки що процес ліцензування не завершено. Тут ми зустрічаємося з деякими упередженнями і з нашою традиційною інертністю, пострадянською сис­темою мислення. Але крок за кро­ком ми цю перешкоду подолаємо. Оптимізму додає те, що стільки молодих людей – талановитих, перспективних – вступають на таку, з точки зору нашого загалу, неперспективну спеціальність. Якщо молоде покоління віддає своє дорогоцінне життя навчанню, то я не сумніваюся, що богослов’я знайде своє місце в українському суспільстві.

– Чим заклади освіти, які ок­реслюються поняттям “католиць­кий”’-, відрізняються від ІНШИХ?

УКУ намагається плекати здатність сприймати людське життя крізь призму християнського розуміння, ким є людина. Якщо ми усвідомлюватимемо, що людство це Боже сотворіння, що кожна людина є унікальною Божою дитиною з абсолют­ною гідністю, це багато що змінює. І з цієї перспективи стараємося підходити до вивчення конкретних дис­циплін, а це суттєво впли­ває на загальну візію. Мож­на було б ще додати, що термін “католицький” похо­дить від грецького слова “католікос”, що означає все­ленський, соборний. Патрі­арх Йосип Сліпий на дверях УКУ в Римі, який він ство­рив 40 років тому, написав: “Наука собирає в розсіянні сущих”. Ми стараємося, щоб наш університет “собирав”, збирав, поєднував знання, людей і завдання, які стоять перед нами на початку XXI століття.

–  У чому причина тако­го ганебного явища в ук­раїнській освіті, як хабар­ництво? Чи можна його викорінити?

–  Це надзвичайно склад­на проблема, пов’язана з вадами системи. Система справедливих стосунків вимагає здорового законо­давчого поля і більш-менш стабільної економічної си­туації, але передовсім у суспільстві потрібно мати глибоко вкорінені моральні принципи.

–  Чи відповідає систе­ма екзаменування в ук­раїнських вузах світовим стандартам?

– Стандарти є різні. Теоретично в українській науці є багато добро­го. Але й багато чого варто повчи­тися в інших. Нам треба працюва­ти передовсім над фундаменталь­ними засадами, над стосунками між людьми – щоб вони були засновані на довірі, на принципах, на законості а не на підозрі, почутті, що треба використати момент, бо другого такого не буде. Християн­ство пропонує адекватну форму­лу, щоб лікувати ці вади, тому хотів би, щоб це маленьке, коротке жит­тя, яке мені дано, було присвячене розвитку УКУ саме на цьому фун­даментальному рівні. Це нагода мо­лодим людям пізнати здоровий вихід з наших сучасних недуг.

–   Які предмети, на ваш погляд, необхідно читати у всіх вузах, щоб сформувати світогляд май­бутніх провідників суспільства?

–    Я ліберал у цих питаннях, можу запровадити й курс…“плетення вінків”, з умовою, що його виклада­тиме людина, яка розуміє життя і вміє це розуміння передати іншим. І з цього, здавалось би, дуже легкого курсу студент міг би черпати більше, ніж з якогось курсу філософії, фізики чи літературознавства, який прова­дить некомпетентний викладач і не вкладає в нього душу. Загальні нор­ми, які десь згори поширюються на всі навчальні заклади, не завжди є корисними. Вищі навчальні заклади повинні мати свободу у формуванні навчальних програм.

–    Щоб бути добрим фахівцем у якійсь галузі, достатньо вчи­тися п’ять років?

–    Це залежить від галузі. Також велике значення відіграють знан­ня, здобуті в середній школі. Якщо би наша середня освіта була на належному рівні, то й за п’ять років університетського навчання міг би сформуватися добрий спеціаліст. Але не секрет, що дуже часто у вищих навчальних закладах нині треба ліквідовувати брак серед­ньої школи.

–   Яким має бути ідеальний студент?

–    Існування ідеального типу, під який мали б усі підлаштовуватися, пахне тоталітаризмом. Ідеальний студент, як і ідеальний викладач, мають бути вільними людьми, свідомими своєї гідності і своєї відповідальності. 

Розмовляла Олександра ПАСТЕРНАК

Джерело: Високий Замок, 12 листопада 2003 року (№ 215)

Related Posts