Роль богопосвячених осіб у культурі, освіті та науці

Доповідь, виголошена на другий день Патріаршого Собору УГКЦ, присвячений післанництву богопосвячених осіб

Вступ: Монашество i його вплив у моєму житті і в житті УКУ

Для мене велика честь бути запрошеним до участі з доповіддю в Соборі нашої Церкви, який присвячений монашеству, – за що я щиро дякую.

По-перше, хочу зазначити, що в моєму особистому житті монахи, монахині та монаші обителі відіграли велику, а часом і вирішальну роль. Протягом уже 30 років, в середньому місяць на рік, я проводжу в обителях богопосвячених осіб. Разом це становить приблизно три роки. Більш ніж пів року я провів у василіянському, студитському та бенедиктинському середовищах. Поважна частина моїх досліджень, наукових праць і текстів проводились чи творилися в монастирській атмосфері. Я дуже вдячний за гостинність монастирів, за духовний провід і світлий приклад монахів та монахинь.

Проте це не лише мій досвід. Спільнота УКУ постійно користає зі щедрості й відкритості монастирів. Чимало рішень щодо майбутнього розвитку нашого університету – не лише духовних, а й адміністративних і стратегічних – формувалось у монастирях. Вже не кажу про реколекції та прощі, під час яких викладачі і студенти УКУ досвідчили чернечу гостинність. Іншими словами, годі уявити мені власну працю та діяльність УКУ без свідчення осіб богопосвячених та прямого глибокого спілкування з ними.

По-друге, розглядаючи тему ролі богопосвячених осіб у культурі, освіті та науці, я не забуваю про те, що в чернечому житті молитва і все, що для неї необхідно, є абсолютним пріоритетом. Поруч із молитвою та іншими духовними дисциплінами, які забезпечують інтегрованість монашого життя, існує ще безліч обов’язків, що їх сповнюють богопосвячені особи згідно з традицією та харизмою своїх чинів і згромаджень. Під час перебування тут, у Бразилії, вражає, наскільки усе пасторальне життя Греко-Католицької Церкви в його різноманітних вимірах побудоване на посвяті богопосвячених осіб. Дозволю собі поділитися спогадом, як на першому Соборі нашої Церкви 1996 року звіт владики Єфрема Кривого ЧСВВ –про діяльність УГКЦ в Бразилії та душпастирський внесок богопосвячених осіб – вразив мене своєю системністю і докладністю, а зокрема масштабністю пасторальної праці. Іншими словами, слід не забувати, що монахи і монахині стараються і молитися, і виконувати найрізноманітніші служіння в Церкві, тобто що наука, освіта і культура не можуть бути виключним пріоритетом ченців і черниць.

Завершую вступні ремарки запобіжним вибаченням і представленням перспективи. У цій презентації я говоритиму про роль богопосвяченого життя в культурі, освіті та науці, дещо згущуючи фарби та навмисно загострюючи певні питання. Оскільки Собор є унікальною нагодою їх поставити, то наперед прошу пробачення, якщо дещо мною висловлене здаватиметься надто провокативним. Ця доповідь має на меті накреслити певні перспективи та пропозиції до дискусії, а не констатувати якісь абсолютні істини. Годі скріплювати організм, не звертаючи уваги на його слабкі сторони і не торкаючись його больових точок. Глибоко відчуваючи загальнолюдські, церковні й насамперед свої власні обмеження, я все ж живу надією, що ми покликані йти поза їхні межі. І в цьому можуть і повинні нас вести – з мужністю а інколи й з героїчним подвижництвом – особи богопосвячені, які покликані до правдивого християнського радикалізму. Млявим правдиве монашество ніколи не було.

Вочевидь я представляю перспективу на чернече життя з погляду ректора католицького університету, а не погляд монаха (хіба що такого собі недо-монаха), тому не претендую на відчуття усіх проблем із серцевини внутрішнього досвіду богопосвяченого життя. Щоб забезпечитися принаймні долею цього внутрішнього досвіду, я звертався з питаннями про нашу з вами тему до представників наших монаших згромаджень. Їхні думки є важливим джерелом для цієї доповіді.

I. Історичні явища і статистика, над якими варто замислитися

Християнське монашество протягом двох тисячоліть було важливим, а то і провідним, чинником інтелектуального і культурного розвитку різних суспільств, зокрема українського чи тих, де знаходяться українські поселення. Монастирі та чини відчували свою інтелектуальну відповідальність і з монашим радикалізмом ішли в авангарді розвитку писемності, архітектури, образотворчого мистецтва. І не тільки. Список учених єзуїтів, бенедиктинів, францискан вражає – астрономи, біологи, математики… Це святість життя, воплочена в думку, з творчим вираженням.

Ідеться не лише про поодинокі твори чи культурні артефакти, а про структурні організми культури і про структуру культури загалом, про що дуже багато навчав Блаженний Папа Іван-Павло ІІ.

Сьогодні одна з найпотужніших і найперспективніших структурних одиниць у культурі –це університет. Сучасні університети динамічно зростають як у кількості студентів, так і в соціальній, економічній та навіть політичній впливовості. В Україні (залежно від того, як рахувати) кількість вищих навчальних закладів і студентів зросла приблизно втричі за останні 20 років.

Сам феномен університету історично виник передовсім із монашого середовища, і його корпоративні риси й навіть архітектура великою мірою визначалися монастирськими традиціями. В Європі майже всі давні університети, сьогодні державні з державним фінансуванням, були засновані церковною (папи) чи державною (королі) владою часто на основі катедральних або монаших шкіл, при співпраці світського і чернечого духовенства. Розвиток цих старовинних університетів просто немислимий без участі монашества: Болонья (1088 р. заснування) і Оксфорд (1096 р.), Париж (1150 р.) i Кембридж (1209 р.), Саламанка (1218 р.), Карловий у Празі (1348 р.), Краківський (1364 р.), та й Львівський також (1661 р.).

Протягом століть у різних країнах присутності Католицької Церкви ченці і черниці творили і провадили численні вищі навчальні заклади. Наприклад, у США з 244 католицьких вищих навчальних закладів (усіх є 4300–5700, залежно від застосованих критеріїв) 160 досі перебувають під опікою чинів і згромаджень. З найвідоміших – такі, як Джорджтаун (єзуїти, 1789 р.), Нотр-Дам (Згромадження Святого Хреста, 1842 р.) та Бостон Колледж (єзуїти, 1863 р.) посідають чільні місця у світових рейтингах 200 найкращих університетів (відповідно 164-те, 63-тє, 161-ше місця, за Times Higher Education; за іншою оцінкою 134-те, 137-ме, 305-те місця, QS World University Ranking). Йдеться не лише про відомих інтелектуалів – єзуїтів, домініканів чи францисканів; багато університетів утворилося з педагогічних інститутів для дівчат при жіночих монаших згромадженнях. Цікаво, що у Сполучених Штатах католицькі навчальні заклади – відносно молодий феномен. Хоча традиції поодиноких із них сягають ХVIII ст., більшість постала або отримала акредитацію у ХХ ст., зокрема вже після Першої світової війни. Процес творення в США католицьких вищих навчальних закладів триває і у ХХІ ст., щоправда за ініціятиви передовсім мирян.

Низьке число покликань, а то й повна відсутність їх у деяких, зокрема жіночих, згромадженнях у Північній Америці, Європі й певною мірою в економічно більш розвинених країнах Південної Америки ставить під знак питання, наскільки богопосвячені особи, чини і згромадження будуть у силі провадити вищими навчальними закладами в цих частинах світу. Деякі менші навчальні заклади в останніх роках закривалися або входили до складу інших, більших закладів. Адміністрування не одного коледжу й університету в Північній Америці перейшло з рук богопосвячених осіб до рук світських. Пособорова криза в Церкві, яка позначена секуляризацією та детрадиціоналізацією суспільства, поставила під знак питання католицьку ідентичність не одного вищого навчального закладу, заснованого ченцями і черницями. В останніх десятиліттях деякі католицькі виші, включно з тими, яких породило середовище богопосвячених осіб, просто відмовилися від назви «католицький». Так, наприклад, сталося з кількома інституціями в Канаді і з відомим Католицьким університетом в Наймеґені, хоч ректором тоді був єзуїт.

Ці дуже поважні труднощі і критичні виклики не заперечують, однак, той історичний факт, що богопосвячені особи традиційно були провідними в розвитку науки, освіти і культури. В багатьох випадках те, що вони започаткували своїм жертовним служінням, дало потрібний поштовх ділу, яке продовжують віддані світські члени Церкви, з широким суспільним значенням, зокрема в економічно слаборозвинених країнах, де загострені соціальні проблеми.

Богу дякувати, є в певних частинах світу позитивні тренди розвитку. У Лівані, до якого приїжджає чимало студентів з різних арабських країн і де кількість католиків становить третину тої, що в Україні, сьогодні діє 5 католицьких університетів, з яких 4 створили і провадять монаші чини (єзуїти і три маронітські чоловічі чини). В травні 2011 р. Європейська федерація католицьких університетів прийняла своїм членом 6-й ліванський вищий навчальний заклад, що його заснували і провадять маронітські монахині. Потенціал богопосвячених осіб для розвитку культури, науки і освіти був, є і, мабуть, буде потужним. Що це означає для нашої Церкви – ще не визначене питання, над яким слід пильно працювати.

По цілому вільному світі Католицька Церква, зокрема чини та особи богопосвяченого життя, творили і творять різні вищі навчальні заклади, часто якнайкращої якості, суттєво впливаючи на всі аспекти суспільного життя своїх країн і ширшого світу. Традиційна і потенційна роль таких закладів під проводом ченців і черниць повинна бути темою наших роздумів.

Загальновідомі історичні обставини, в яких перебувала наша Церква в Україні протягом останніх століть, суттєво обмежували можливість розвитку греко-католицької, чи загалом християнської, вищої освіти, і це негативно впливало на розвиток церковного, культурного, загальносуспільного і політичного життя. В часи стрімкого розвитку світової науки протягом ХХ ст. вільний розвиток української християнської науки був неможливий. Після псевдособору 1946 року УГКЦ в Україні не могла плекати видимих структур в академічному плані. Важливим рішенням УГКЦ в середині чи наприкінці 1990-х була чітка і недвозначна постанова, що священик мусить мати вищу освіту – принаймні не нижчу, ніж учитель. Тепер в Україні діє 6 семінарій (одна монаша) та один католицький університет на 4–5 мільйонів католиків. УКУ лишається єдиним на пострадянському просторі католицьким університетом.

На поселеннях сестри-василіянки провадять дуже добрий дворічний колледж (Manor College, 1947 р.) у Філяделфії, який має в США найвищий рейтинґ у категорії католицьких дворічних вишів. Цього року святкує своє 25-ліття Інститут східнохристиянських студій ім. Митр. Андрея Шептицького (1986 р.), який є частиною Університету св. Павла в Оттаві, Канада. Його докторська програма зі східнохристиянських наук єдина в Північній і Південній Америці. Богу дякувати, невдовзі розпочнеться визнана державою діяльність Філософського інституту ім. св. Василія в Куритибі. На жаль, призупинила свою діяльність на стаціонарній програмі Колегія св. Василія у Стемфорді (1939 р.), яка 2014 р. буде відзначати 75 років від заснування. Її випусником є Блаженніший Любомир (Гузар).

Зараз ми як Церква маємо зробити крок уперед щодо розвитку наших академічних структур, якщо ми серйозно ставимося до нашого майбутнього. Надто довго ми мусили користати з чужих інституцій, перспектив та візій або самі таки покладалися на них. Пора нам відповідально і більш динамічно думати, критично аналізувати і робити власний творчий внесок в академічне життя, культуру і суспільство. Годі собі це уявити без активної ролі монашества. Все сказане щодо вищої освіти можна mutatis mutandis віднести не тільки до сфери загальної освіти, а й до видавничої діяльності, художньої творчості, зберігання спадщини і плекання за допомогою нових технологій сучасної критичної суспільної дискусії.

Як виглядає підготовка монашої участі в цьому процесі? Тут не можна спрощувати, і слід би провести обширне дослідження, але деякі показники доволі ясно засвідчують певні тенденції. Члени чинів і згромаджень здобувають богословську освіту, але їхнє число не дуже високе, якщо врахувати кільсть чоловічих і жіночих монаших спільнот в Україні (а їх більше 20). За даними відділу студентської документації УКУ, всього від часу відновлення ЛБА-УКУ 1994 р. на основних дипломних програмах філософсько-богословського факультету, включно з семінарією (визнаних Римом та Києвом), і гуманітарного факультету (визнаного державою) навчалося і навчається нині 100 осіб – представників монаших згромаджень. Для порівняння: всіх студентів у базі даних – 1640 осіб, тобто 100 від 1640 становить 6%.

З цих 100 осіб:

74 – представники чоловічих монаших згромаджень;

26 – представниці жіночих монаших згромаджень.

Станом на кінець 2010/2011 н. р. в УКУ навчається 27 осіб, з яких 4 – представниці жіночих монаших згромаджень. Крім того, чимало сестер та кілька братів училися в Катехитично-педагогічному інституті УКУ. Окремі програми навчальна частина УКУ організовувала для сестер-новичок. На жаль, кількість монахів та монахинь, наших студентів, з роками падає.

В одному з недавніх інтерв’ю Блаженніший Любомир (Гузар) доволі гостро висловився щодо стану богословської освіти й загалом богословлення в нашій Церкві:

Мені здається, що наше богослов’я стоїть на дуже слабкому рівні. Є багато талановитих людей, які мали нагоду вчитися, але виглядає, що вони дуже ліниві або дуже налякані. Проте чого тут боятися? То є наука. Не треба боятися. Раз вони до того готувалися, то мають працювати і бути творчими богословами… Ми маємо Український католицький університет, який старається їх виховати, посилає за кордон, у дуже престижні університети, де вони можуть не одного доброго навчитися. Але чомусь неможливо запалити наших богословів. А без здорового богослов’я далеко не зайдемо. Тому мені від цього прикро… Я впевнений, що богослов може мати будь-яку працю. Але ми маємо тільки п’ять семінарій та університет. Я не кажу, що в нас є тисячі богословів. Однак якби кожен з тих професорів, що в семінаріях, написав солідну книжку… Що йому перешкоджає? Вони мають обов’язок, якщо хочуть називатися богословами.

Тим паче, що ми боролися, щоби богослов’я було визнано в державі як наукова дисципліна. Її визнали, хоча, може, й не стовідсотково, як би мало бути, але все ж таки. Тому в нас повинна бути ріка богословських книжок, адже є величезна потреба в нашій богословській думці. Я не кажу про переклади. Багато перекладів є, і деякі з них надзвичайно добрі, але що з того? А де наше богослов’я? Де наша творчість богословська?

 II. Виклики сучасної культури і монаші відповіді

Сказане Блаженнішим – це виклик мені як ректорові й нашим викладачам та студентам. Ми вдячні Блаженнішому Любомирові за цей виклик, бо він стимулюватиме нас творчо працювати, розвивати кращі програми й точніше вимірювати їхню ефективность. Проте я також хочу спрямувати це питання до українського монашества – де монаша творчість, богословська і освітня?

– Чи готові українські богопосвячені особи прийняти такий виклик і стати в авангарді української католицької та світської освіти, шукати переконливі відповіді на питання сучасної культури?

– Скільки докторів богослов’я серед монашества з’явилося в Україні за 20 років після легалізації УГКЦ?

– Скільки наукових (і не тільки наукових) книжок написано особами богопосвяченого життя в нашій Церкві? Чи представляють собою поважні відкриття ті книги, що вийшли? Чи їх іноземці перекладають тому, що вони потрібні в контекстах, які виходить поза межі нашого вужчого кола? Чи покликаються на ці праці авторитетні автори, чи рецензують їх інші ченці й черниці або представники ширших кіл інтелектуалів та інтелігенції?

– Скільки написано добрих статей, основаних на глибоких дослідженнях, які подають переконливі аналітичні висновки? Скільки і якої якості журналів академічного характеру чи часописів серйозної критичної думки видають чини і згромадження? Де голос ченців і черниць у публіцистиці та суспільному дискурсі, в газетах, журналах, на церковних і світських інтернетових сайтах, радіо й телебаченні? Чи є портали монашої думки? Чи є взагалі якісь регулярні вдумливі блогери серед богопосвячених осіб?

– Чи є вже достатна кількість і якість опрацьованих монаших мартирологій, історій монастирів, біографій великих ченців і черниць?

– Якою є культура читання та інтелектуальної дискусії в наших обителях?

– Чи поважно ми ставимося до академічних вимог та інтелектуальних критеріїв?

– Скільки богопосвячених осіб працює і викладає в УКУ, в папських університетах у Римі, в католицьких вищих навчальних закладах у різних країнах світу? Де є загальновизнані інтелектуальні авторитети?

–  Який процент фінансових/матеріальних ресурсів чинів і згромаджень посвячується на бібліотеки, музеї, виставки, мистецтво?

–  Чи цінують і плекають згромадження поетичні, письменницькі, музичні, художні, театральні чи кінематографічні таланти своїх членів? Часто саме через мистецьку метафору чи символ можна краще висловити найглибші духовні пережиття та істини.

–  Чи вчимо ми інших про свої традиції, а чи інколи доводиться нам доганяти західних християн, які краще знають східну духовість, іконографію, літургійну спадщину нашої Церкви, ніж ми самі?

Ці питання не легкі. Може, для декого вони звучать гостро, каверзно. Насправді вони є на поверхні, і їх годі приховувати. Ставлю ці питання не для того, щоб когось, не дай Боже, заганяти в кут. Це нормальні й добрі питання, поставлені з наскрізь конструктивною метою. Очевидно, відповідати на них слід передовсім з нутра чернечого середовища. Проте не думати над ними, коли світ їх бачить і ставить, – це запорука відсталості і завмирання не лише інститутів богопосвяченого життя, а й академічного, культурного та духовного життя нашої Церкви. Вважати, що хтось інший може за нас думати (скажімо, римо-католики: «німець скаже»), – це небезпечна втеча від відповідальності. Часто втеча від знань, від непростих питань сучасної культури є ознакою страху. Наш Господь багато разів у Євангеліях, а за ним Блаженний Папа Іван-Павло ІІ у перших словах свого славного понтифікату і наш Блаженніший Любомир у недавно висловлених ремарках закликають нас не боятися. Хіба ж не монашество, зі своєю питомою радикальністю, має долати цей страх?

 ІІІ. Роль монашества в сучасній культурі

Упродовж усієї історії Церкви богопосвячене життя було не лише знаком радикального життя за Євангелієм, а й чинником великого впливу на цивілізаційний поступ європейської культури, і не лише її (апостольське повчання Івана-Павла ІІ Vita сonsecrata, 98). Місія осіб богопосвяченого життя в сучасному світі (як особливого дару Духа) безпосередньо вписана у місію Церкви, що знайшло своє вираження у заклику побудови культури любові (енцикліка Івана-Павла ІІ Sollicitudo rei socialis, 40; Компендіум соціальної доктрини Церкви, 580). Що означає сьогодні для богопосвячених осіб «бути знаком» та яке очікування щодо них воно виражає з боку Церкви? Яким знаком може бути богопосвячене життя у секуляризованому суспільстві, яке вже не «відчитує» значення sacrum-у, не розуміє змісту релігійних символів, що вже не належать до «життєвої абетки» людини? Сьогодні академічна наука вийшла за межі не лише церковного середовища, а й релігійної свідомості загалом і фактично сприймається в багатьох контекстах як її протилежність. Наука змінила методологію, диференціювалась і часто ставить собі за мету виключно прагматичні чи спекулятивні цілі. Це мало вплив на формування нового типу утилітарної культури – із плюралістичною системою цінностей і крайніми проявами індивідуалізму, що дедалі сильніше конфронтує і конфліктує з будь-якими формами спільності та належності (Церкву критикують саме як інституцію, що проголошує сталі духовно-моральні цінності).

Явним знаком для сучасного світу є знак контрасту (тобто іншості). І цю іншість-контраст богопосвячені особи покликані проявити з новою енергією, що не зводиться до зовнішніх ознак. Але цей знак контрасту має стати динамічним, трудом духа, який буде промовистим для сучасної людини.

Три аспекти контрасту між сучасною культурою і богопосвяченим життям:

  • Братнє співжиття в любові, яке передбачає послух, – оскільки практично втрачено усвідомлення взаємозалежності і взаємовідповідальності, що є знаком Ісусових учнів (Йо. 15: 9–10); втрачено смирення любові, яка дає і приймає.
  • Дівицтво (целібат) – з одного боку, тому, що пансексуальна культура взагалі відкидає таке явище, а з іншого, тому, що цілковита посвята себе для Царства Божого відкриває красу і велич особистого вибору людини, що є найбільшим виявом її індивідуальності. Отже, те що засвідчує контраст,– це віднайдення балансу між спільним та індивідуальним, моїм і нашим,тобто тієїделікатної внутрішньої грані людських відносин, яка об’явлена в Євангелії Христа і яку втілює в життя Церква впродовж століть.
  • Вільне ставлення до матеріальних благ, яке є плодом автентичного убожества, – у світі крайнього матеріалізму і консумеризму, в якому все (і навіть всі) є продуктом, товаром у комерційних співвідношеннях.

Цифрова епоха щоразу збільшує попит на інформацію, що призводить до редукування знання до рівня товару, ринком збуту якого є інформаційне суспільство. Закладене Богом прагнення особи до пізнання світу і «володіння» ним підмінює амбіція володіння інформацією. Засоби комунікації та високі технології часто виконують роль інформаційного «Fast Food», де людина втрачає відчуття «ціни» отриманих знань як результату розумової праці. В епоху інформаційних технологій ми щораз більше грішимо інтелектуальною лінню.

Свідчення богопосвяченого життя полягає в тому, щоб відповісти на заклик Церкви (апостольське повчання Івана-Павла ІІ Vita сonsecrata, 98, 99; декрет Другого Ватиканського Собору Perfectaecaritatis, 18 – про оновлене чернече життя) і відважитись на аскезу інтелектуального труду, щоб у покорі та правді спільно іти до пізнання Істини, якою є сам Господь Ісус.

IV. Яка роль освіти в житті сучасної богопосвяченої особи?

Це питання можна віднести до першорядних питань у монашому середовищі. Проблема, мабуть, полягає в тому, що не всі розуміють, що таке наука. Передусім її пов’язують з академічною освітою. А це вимагає відповідного стилю життя і мислення. Таким чином, велика група монахів, особливо серед настоятелів, вважає, що наука поступово витягує монаха з монастиря. Цей аргумент вони підкріплюють конкретними фактами, коли якийсь монах чи монахиня виступили з монастиря після того, як розпочали науку, зокрема в УКУ. Таким чином наука стала синонімом чогось антимонашого.

Цей міф треба розвіяти. Проблема виходу з монастиря пов’язана не з навчанням, а з тим, що конкретна особа не знаходить достатньо аргументів на користь свого покликання і тому в ньому сумнівається. Навпаки – освіта, наука, а особливо богослов’я, є однією з основних можливостей зробити сучасне богопосвячене життя міцнішим, адже змушує глибше переосмислювати своє покликання.

Що вчити монахам?

Академічне богослов’я. Воно може дати сучасному монашеству немало покликань. Приклад студитів: останніми роками почастішали покликання після закічення семінарії або вищих студій (у студитів уже є група монахів, які жили в «Руссікумі» й навчались у Папському Східному інституті). Академічним богослов’ям можна просвітити усі сфери життя суспільства.

Літургійне богослов’я. Правило молитви є правилом життя. У богопосвяченому житті ця аксіома має проявитись якнайбільше. Однак поки що це не стало реальністю, оскільки наше літургійне життя потребує змін. Наші богослужіння досить часто не промовляють до людини через різні чинники (надмірні скорочення, надмірні розтягнення, мова, брак екзегези тощо). Було б дуже добре, якби ченці і черниці зайнялися літургійним богослов’ям, перекладом літургійних текстів і взяли активну участь у розвиткові Інституту літургійних наук УКУ.

Соціальне вчення Церкви. Богопосвячені особи не можуть стояти осторонь кричущої соціальної несправедливості і крайньої матеріальної чи моральної нужди людей у світі. Вони покликані шукати поєднання між богослов’ям та іншими сферами життя (політикою, медициною тощо). У цьому плані на всіх континентах, зокрема в Південній Америці, як ми маємо нагоду бачити цими днями, католицькі чини та згромадження є в авангарді й виробили наскрізь творчі підходи та парадигми праці. Наші чини і згромадження можуть збагатитися різноплановою соціальною духовністю Латинської Церкви, вочевидь плекаючи водночас питомі риси східнохристиянского благочестя. Остаточно наша духовність буде оцінена нашою спроможністю конкретно любити бідного, голодного, самітного, ув’язненого, засмученого.

Аграрна наука, просвітлена богослов’ям. Сучасне українське село перебуває у страшному занепаді. Воно вже не виховує, а більше руйнує. З цим треба щось робити. Одна з пропозицій для монашества – вивчати аграрні науки, іти на село, молитись і працювати разом з народом. Чи це звучить як фантастика? А може, в простоті цієї пропозиції виявляється її автентика і перспективна плідність?

Висновок: Ми хочемо бути учасниками вашого таїнственного дійства

На поставлені вище питання можуть знайти для себе відповідь лише богопосвячені особи. Роль друзів і послідовників, які поруч, – підтримати ваш пошук своєю солідарністю і неупередженою, конструктивною і критичною перспективою. Історія у конкретних явищах і фактах недвозначно показує раз за разом, у різних епохах та на різних континентах (приклад вищих навчальних закладів – лише один з багатьох), що богопосвячені особи, які радикально свідчать у дусі своїх обітів, правил та харизм, стають плідними творцями освіти, науки та культури любові.

Особисто я і академічна спільнота УКУ купалися не раз у животворній благодаті, яка стягається богопосвяченими особами, їхніми обителями, жертвами, терпіннями, радикальним пошуком правдивого Бога. Для нас усіх недавні події в нашому пасхальному церковному досвіді чітко доводять, що Господь працює динамічно в Українській Греко-Католицькій Церкві, а зокрема серед богопосвячених осіб, і що нам з вами нічого боятися! Те, що здається неможливим, у Господі здійснюється. Божа благодать, дарована тим, які Йому посвячуються, не вичерпалася в якійсь минулій золотій добі! Вона діє тут і тепер, зокрема серед тих, які особливо люблять Його. Тому настала пора відважно скріплювати чи відновлювати давні традиції вченого монашества, культуротворчого чернецтва та проводу богопосвячених осіб у науці, освіті, критичному соціальному дискурсі, іконографії, музиці та поезії. Творець всесвіту продовжує акт творення Вашими руками, коли даєте Йому на це згоду.

Багато з нас прагне бути учасниками цього таїнственного дійства!

Джерело: Релігійно-інформаційна служба України

Related Posts